47. Коли згадаю, МАМО, Вас!

Коли згадаю, МАМО, Вас,
Що вже давно нема зі мною,
То зразу сльози на очах
Течуть невпинною рікою.
        2
Минуло вже багато літ,
А все душа болить і плаче...
В житті багато було бід,
Та ця біда сама боляча.
        3
Слово потіхи лиш на мить
Душевну біль нашу покриє
Та тільки згадка прилетить
І знову серденько заниє.
        4
Що за життя на цій землі?
Хотіла б я порозуміти,
Що часто сльози лиш одні,
А в горі важко так прожити.
        5
Хіба наш Бог цього хотів,
Щоб ми отак на світі жили?
Та Він усе для нас зробив,
Лиш тільки б ми були щасливі!
        6
Та гріх закрався в душу здавна,
Він правив розумом людським,
Робив роботу свою вправно
І серце стало кам"яним.
        7
Почали люди помирати,
Отак померла й моя мати.
Тому на світі важко жити,
Що гріх нас хоче розлучити.
        8
Та Бог післав на Землю СИНА!
Щоб знята була з нас провина
І серце наше кам"яне
Перемінить на плотяне!
        9
І є надія в нас єдина,
Що прийде все ж таки година,-
Не будуть люди помирати,
А з Богом в небі прибувати!
        10
Згорить на попіл смерті жало,
Щоб людство горя більш не знало!
Як відблиск ранньої зорі
Всміхнеться мати знов мені!
        11
Хоча це все ще поки мрія,
Та в мене є така надія,
Що Бог поможе нам обом
У небі бути із Христом!

           16.02.17
.
(Присвячується 10-річниці смерті матері,
яка померла 16.02.2007.)