Безлюдний парк стелив мені стежини,
І небо попелясто-мармурове,
Рясне птахами на скінче;нні днини,
Заплуталось у кроні яворовій.
Лиш чайчин зойк, і галас гайвороння ...
Навколо ні душі. І всесвіт порожніє...
То дивне відчуття: сама собі стороння.
І світ на мить в тій тиші ціпеніє...
Безмежний спокій душу огортає,
І стежка парком нескінченно в"ється.
Поволі день січневий догорає,
А з ним - і щось минуле. Чи здається?..
Безлюдний парк
© Copyright: Петренко Ольга, 2018
Свидетельство о публикации №118020312189
Свидетельство о публикации №118020312189
Рецензии