Скажи менi

 Дитя, подивися, що за вікном?
-За вікном пролетіла пташечка...
-Ти впевнена, що це лиш пташечка?
А може, то пролетіла весна...?
Вона під віконцем співала, співала,
тобі світлу годину навівала,
а ти, дитино, про це не знала,
чомусь тужила, чомусь ридала...
-То просто мить, то просто сльози,
то ті, ще давнії морози,
вони ось тут, не відпускають,
спаси мене, хай відлітають...
- А як, дитя, тебе спасати,
як ти не хочеш пізнавати,
світ, що сама вікном закрила,
а ти біжи, біжи що сили,
а ти відкрий поширше двері,
злети туди, де на просторі
гуляє промінь той, що знає
людське життя, й його спасає.
-Скажи, чи може таке бути,
і чи можливо це відчути...?
- Можливо, лиш часу не згай,
поезію на світ пускай,
нехай вона по світу рине,
нехай зове усю родину,
зібратись разом за столом,
стіл застелити той добром,
напитись щастя, як водички,
із світанкової каплички,
куди малою ти ступала,
і перші краплі здобувала.
- Я не одна була, ти знаєш...?
- Я знаю, ти не забуваєш,
свій український славний рід,
і перед ним несла отвіт,
своїм життям, своїм стремлінням,
служити людям тим велінням,
що заповів Предвічний Спас,
який тепер спитає з нас...
- Так,  я готова відповісти,
 життя,  воно немов намисто,
і  фарби різні в собі має, 
і творить, й плаче, і співає,
й пускає діточок по світу,
...й летить по мрійної блакиті,...
і огортає голі віти,
коли зима іде по світу,
тоді на вітах сонця доля,
сплітає щастячка узори,
і посилає людям ласку,
щоб віднайшли нову окраску,
де не живе руйнівна сила,
та, що живе завжди косила...
А ти не можеш відповісти,
як світло нам в серцях пронести,
щоби його не загубити,
щоб з ним зростали інші діти...?
- Так, та заглянь у своє серце,
чи ще живе у нім джерельце,
те, що капличкою назвала,
куди маленькою ступала...
Коли кругом буяло літо,
немов Господні заповіти,
а люди радісні й веселі,
свої привітнії оселі
вкрашали тим святим промінням,
 і величавим тим знаменням,
що завжди нам несе отвіт,
бо з нами Бог з початку літ.
Він наші ноги направляє,
він злую пітьму відганяє,
і Образ Божий понад світом
зове серця свої відкрити,
і ним спасіння здобувати,
його піснями звеселяти,
йому весняночки писати
і в синє небо відсилати...
- Лети, лети, весняночко,
огорнена світаночком,
одягнута в веселочку,
ти наша славна дівочко,
тобою надихаємось,
тобою звеселяємось,
летим, летим над світечком,
щоби скупатись в літечку,
озолотитись осінню,
читати зимню розповідь,
і знову тут зустрітися,
й весною вдохновитися!
Щастя! Здоров"я! Миру! Свободи!
Всім, всім, всім народам!
2014р.