Пiд впливом
не відчуваючи жалю,
стояла на отім краю,
що було більше, ніж заслання.
Все заніміло, лиш одна
зневіра плавала по кругу,
свої, чужі посеред слуху,
а може то була- вона?
Ота, холодна та злиденна,
ота, що ніби гострий ніж,
і вже не була серед- між,
а з нею, тільки не смиренна...
Вогонь картання не вщухав,
чи може, просто веселився,
й навіки поряд поселився,
і жаром простір обдавав.
Палаючим, непогасимим,
немов чаклун в полон забрав,
та злою клятвою закляв,
щоби надалі- все не миле...
Не миле все й не віднайдеш,
бо спопеліли білі хмари,
від невідступної примари,
не подолаєш- не підеш...
...Світає. Зграю голубів
зове світанок під віконцем,
в краплинах стиглих- літа сонце,
змішалось з сирістю снігів.
Зібравши зерно за зерном,
спочити сіли на берізці,
чиїйсь завдячені усмішці,
та чашці чаю за столом.
А навкруги- небес блакить,
не лютий місяць повний дива,
стоїть берізонька вродлива,
і в"є з блакиті щастя нить...
2014р.
Свидетельство о публикации №118020311098