Не живучи тим,
що уже минуло,
знову зовуть
забуті слова,
холодом чи теплом
раптово війнуло,
лиш ти, моя думко,
у цю мить права.
З тобою єдині-
повітря й легені,
з тобою навіки,
лиш не покидай,
секунди біжать
невблаганні, нестримні,
на волі натхнення,
змужнівши, черпай.
На волі, не тут
за нічним візерунком
сурових морозів
в прозорому склі,
де білих птахів
недосяжні дарунки,
закутала крига,
мов плач журавлів...
2015р.
Моя думко
© Copyright: Ангелина Длинка, 2018
Свидетельство о публикации №118020310554
Свидетельство о публикации №118020310554
Рецензии