Де горище в півтемряві тих павутинь
той художник малює твоїх там картин.
Вправо лінія. І навскоси. Звично, ню!
Жовта фарба. І скроня бліда. І вона
перед ним в розкладному стільці
гола жінка, червоний берет. Без гріхів.
Вліво лінія. Вгору теж лінія там.
Буде може картина. Тобі? Небесам?
Довгі роки триває мазня.
Все померли жінки, і сусіди, рідня.
Мірні помахи пензля у руки моїх -
адже мають вмирати одні всі дурні!
Біле тіло. Твоє навскоси ланцюжок -
синя фарба. Червоний мазок.
Вмер художник - він ледве стоїть.
Та далеких нащадків його розмаїть,
ліній жінки і блідість плеча,
мужність генія і палача.
Художник
© Copyright: Петр Скорук, 2018
Свидетельство о публикации №118020205240
Свидетельство о публикации №118020205240
Рецензии
