***

Чому нам так тяжко дається незалежність?..
Напевно, це питання поставало мільйони разів на теренах неньки, перманентно підштовхуючи її мешканців не стільки до пошуку відповідей, скільки до саможалю.
Ми не звикли до відповідальності на рівні особистості, тим більше нам є чужою відповідальність на рівні держави. Обмеження хатазкрайним горизонтом свого бачення майбутнього дозволяє українцям напрочуд невдало користуватися безперечним національним багатством - самоіронією, яка за якимось дивним збігом обставин втілена майже у кожному з нас.
Все ж таки, напевно, відсутність на протязі довгого часу своєї держави якимось роковим чином витравила з моїх співвітчизників той безумовний набір внутрішніх переконань, підкріплених усвідомленням свого особистого обов’язку залишатися людиною в будь-якій ситуації, який необхідний представнику нації, що претендує на незалежне існування у формі своєї власної держави.
Сучасний світ, при всій його спрямованості до демократичних ідеалів, можна охарактеризувати через історичну ретроспективу досить простим чином: успішними і багатими (за невеликою кількістю виключень, які лише підтверджують правило) країнами стали ті, що на протязі значної частини своєї історії воювали за межами своіх кордонів, і вели агресивну політику, захоплюючи під гаслами розповсюдження правильних віри і культури майно народів, що не сповідували принцип «грабуй, чи станеш пограбованим».
На щастя, чи на жаль, українці ніколи не ставили на меті глобальних завдань з геополітичним, якщо використовувати сучасну лексику, підгрунтям. Щит, що був прибитий не зовсім слов’янином на воротах Царгорода більше тисячоліття тому, навряд чи може слугувати якимось парадигмічним орієнтиром для хоча б намагання прийти до протилежного висновку.
Англія, Франція, Німеччина (у всіх своіх адміністративно-територіальних формах), Росія, Іспанія, навіть Швеція і Данія - всі ці держави досить тривалий час сповідували агресивну політику, яка реалізовувалася у війнах загарбницького характеру, і відповідним чином впливала на формування політико-економічного стрижня нації.
Америка, якщо не брати до уваги війну за незалежність, ніколи не воювала з іноземцями на власній території, називаючи «ветеранами» військовиків, які реалізовували політичну агресію країни на інших континентах.
Японія на протязі всієї своєї історії виступала жахом навколишніх країн, загарбуючи іх майно і душі.
Українці ніколи не завойовували чужі терени, хоча, можливо, й були зовсім не проти того, щоб урвати ласий шматок чужого пирога. Причиною тому, як на мене, майже завжди виступали два фактори: відсутність політичних амбіцій і психологічна лінь. Ну не готовий був пересічний українець до надто значних емоційних та інтелектуально-вольових витрат заради майбутнього. Ми звикли до часово-просторового відрізку «тут і зараз». Можливо, саме з цієї причини в нас немає аж надто багато реально значних історичних постатей, яких би можна було поставити на постамент борців за свободу і незалежність саме України - держави з відповідною титульною нацією. Більшість із наших героїв, якщо надто прискіпливо вдивлятися в іх обличчя, виявляться лише ситуативно вдалим втіленням чиєїсь зовнішньої політичної волі.
Чи можемо з таким історичним багажем претендувати на кардинальну зміну ролі України у сучасному світовому порядку? Так, безумовно. Але для цього необхідно реалізувати ідею щодо фундаментальної перебудови принципів формування та діяльності органів державної влади, що, у свою чергу, стане можливим лише за наявності загальнонаціонального на рівні домінуючої ідеї консенсусу відносно обрання тих зовнішньополітичних і соціально-економічних ризиків, на які ми готові піти, і які будуть для нації більш результативними у перспективі хоча б двох поколінь.
Ефективні соціальні ліфти, які рухаються по вертикалі. Зменшення економічної привабливості довгого перебування при владі. Створення дієвих механізмів боротьби з злочинним використанням владних повноважень. Налаштування системи відповідального політичного вибору. Реалізація проектів швидкого і об’єктивованогл опитування населення з питань, віднесених до відповідного кола.
Це лише декілька маркерних пунктів, які дозволять нації виховати в собі відповідальність перед тими, кого ми назвемо своїми дітьми і онуками.
Гарного дня.:)