У вiчнi жита

Конвалії цвіт світанковий
В колисці прадавніх лісів
В пісні ти складаєш поволі,
Прохожим даруєш той спів.
Багатство, нажите тобою,
Це вірність та ніжність свята,
Чи з піснею ти, чи з журбою,
Привітна завжди і проста.
Сестричко моя українко,
Перлинами всипаний спів,
І неба блакитного скибка
Й матусина посмішка в нім.
Невидимо поряд з тобою
Твій Ангел-Хранитель стоїть,
Наповнений духом любові
Тебе береже кожну мить.
Поклала йому ти під ноги
Конвалії чистої цвіт,
У коси сплела всі дороги,
Піснями заслала їх слід.
Над синім безмежним простором
Твій спів в піднебесся летить,
Зоря в небесах веселкових
Оранжевим світлом горить.
Дороги... дороги...дороги...
Хоч завжди вони не легкі,
З піснями невтомлено ноги
Біжать по просторах стрімких.
Ніхто не сулив легку долю,
Та літу вступає зима ,
І квітне нескорена воля,
Нам іншого шляху нема.
Знов серце натхненно складає
Перлини-слова у пісні,
І так- же натхненно співає,
І тихі, й протяжні, й гучні.
Як згасне вогонь ненароком,
То скотиться з неба сльоза,
Небесної мудрості соком
Налита пісенна краса.
Сестричко моя українко,
Я чую твій спів з майбуття,
Стою на колінах з досвітку
Співаю в жита із життя.
У травах потонули ноги
І квітнуть ромашки в косах,
Візьму твої думки-тривоги,
Присплю в яблуневих садах.
Сестричко моя українко,
Перлинами всипаний спів,
І неба блакитного скибка,
Й матусина посмішка в нім.
2012г.