Сумують сірі очі, тужить серце
Бо втрапили в колючу прірву слів,
Що вкрила все отруєним ряденцем
І знищила собою радість днів.
Чому скипає кров від рани тої,
Що нанесли від заздрощів душі?
Чому у натовпі людей густому
Ти наче заблукав серед дощів?...
Навіщо все руйнують, що раніше
Так тяжко будували й берегли?
І знищують любов все сміливіше,
Штовхаючи її до самоти?
Чому? Навіщо? Тяжко зрозуміти…
Та з болем станемо сильніше все.
Потрібно зберегти ті дивоцвіти,
Що ніжне серце в глибині несе.
29.01.2018
***
© Copyright: Ольга Левченко-Харьков, 2018
Свидетельство о публикации №118012906309
Свидетельство о публикации №118012906309
Рецензии