Колись я пішов від рідної хати,
Щоб там притулитись, де краще жилось.
Привілля та іншої долі шукати,
Але те бажання, чомусь не збулОсь.
І ніби живу не так і далеко,
Та доки що шлях той, здолати не зміг.
Далеко - далеко літають лелеки,
Та все ж повертають на рідний поріг.
І краще було б, тої долі не мати,
Бо вабить туди, де в дитинстві я ріс.
Туди, де поховані рідні та мати,
Де спів солов’я пробирає до сліз.
Я бачив країни близькі та далекі,
І пройдено мною немало доріг.
Та як не далеко літають лелеки,
Та все ж, повертають на рідний поріг.
І є на землі той поріг, та країна
Куди я назАвжди, колись повернусь.
Сьогодні це ненька - моя Україна,
А в роки далекі, то Київська Русь.
Бо неба блакить, та вроду смереки
На протязі літ я забути не зміг.
Далеко - далеко літають лелеки,
Та все ж повертають на рідний поріг.
Далеко далеко лiтають лелеки
© Copyright: Станислав Калиниченко, 2018
Свидетельство о публикации №118012809889
Свидетельство о публикации №118012809889
Рецензии