Як довго не темнiша узимку,
Як довго не темнішає узимку,
коли зі снігом лагідним в обнімку.
Перетворивсь світ на квітучу бездну.
Здається, що ніколи я не змерзну.
Без страму сніг вуста мої лоскоче,
бо все навкіл таке до болю отче.
Рум;янитися з чого є обличчю.
Та я даремно сніг до себе кличу.
В зимові ночі вікна жовті, темні,
однаково зачинені й нікчемні.
Не видно ні зсередини, ні ззовні –
коханням чи сльотою очі повні.
В теплі з’являться зашпорам у пальцях.
а снігу прислухатись до бувальця,
що краще утопитися, ніж в прийми.
І робляться кайданами обійми.
© Copyright: Татьяна Очеретянова, 2018
Свидетельство о публикации №118012804565
Свидетельство о публикации №118012804565
Рецензии