Ой не сiйся трава

Ой не сійся трава, що вітром сіється,
й на мою слабу силу не надіється,
бо сама я билиночка на світі цім,
бо сама я краплиночка насіння в нім...
І по світу, по світу слід мій стелиться,
і нічого траві густій не станеться,
тільки квітами- цвітом запорошиться,
і життя моє цвітом рясним зроситься...
Бо водиці- води озерця синії,
мрії- думи біжать по світу вільнії,
і вже поленька- поля стало мало їм,
і лелітки у вись летіли хмарную.
Ой хмариночко, темна грізна ніченько,
не лягай смутком смуточком на личенько,
відверни чорний дощ та біди краючі,
від плачу- плачу в небі чаї... чаїчки...
І уже я по небу, ніби чаєчка,
і уже я прошу у Бога щастячка,
обійми мене небо зорей сіяних,
цюю душеньку, бурями знесилену...
Й полетіла зоря та заряниченька,
де струїться одвічная криниченька,
зоряничка- лелітка долі вільної,
та й завмерла понад бідой краплиною...
Й знову хмаркою плакала та чистою,
й по землі трави- трави квіти вислала,
і побігли по травах ніжки бистріїї,
а в леліточки діточки капризніїї.
І уже мало- мало місця щастячку,
і летить в світ шукати інше серденько,
і зяті й невістки спішать в родиночку,
де з краплини та виросла сімеєчка.
Славим славим весь чесний рід родиночку,
України матусеньки годиночку,
хай година та честію умиється,
в Божім Храмі у сяйві святім гріється!
Під промінням Творця, промінням сонячним,
під теплом вірним Батька, що є Троєчним,
і Святая та Троєця у дім іде,
й зелен- травами свіжими завжди буде.
Як безмірнеє сім"я, то що сіялось,
як безсмертна водиця з неба віялась,
Бога Батечка світлою любовію,
щоб жили діти літа-  літа многії...
Многих літ тобі й весен християнський рід,
щастя й світлої доленьки без воїн бід,
розстеліть трави- травочки квітучії,
в своїм домі траву Троєці вічную.
Хай леліточка матінка усміхнена,
буде травами пишними та услана,
й кожен рід занесе трави пахучої,
в дім святий і освятиться водицею.
І краплиночка Чистої Водиченьки,
вмиє серце загоєне леліточки,
й трави- трави зелені в росах вмиються,
й хлібом вільним по полю заколосяться...