Не покiрна рiчка

В"ється наче змійка,
не покірна річка,"-
хлопець із Піщанки,
дзвінко заспівав,
а його Марічка,
молода дівчина,
з фронтом відступала,
серед чорних хмар...
Пісня ця сердечна,
з нею не розлучна,
й завела Марічка
пісню через біль,
і солдати дружно
пісню підхопили,
"...тулиться близенько,
у підніжжя гір."
" Та нехай сміється,
не покірна річка...,"
Другий Український
фронт весь підхопив,
а дівча маленьке,
збивши босі ніжки,
із фашистом підлим,
посеред полів...
Й полетіли бомби...
падали солдати,
й молодий солдатик,
той, що тут спішив,
біг, немов живий ще,
й голова на плаху,
пала недвижимо...
у кривавий пил...
...Та сердечна пісня,
в небеса злетіла,
"все- рівно на той бік,
я путі знайду...",-
і Господня сила,
сина направляла,
в Рай Святий із пекла,
з грізного путі...
...Й воював Іванко,
і співав Іванко,
і шептав: Марічко,
я тебе знайду,
"чуєш, чи не чуєш,
чарівна Марічко,
я до твого серця,
кладку прокладу..."
...В мужності народній,
смерть прийшла фашизму,
і прийшов Іванко,
ранений з боїв,
"... а на тому боці,
де живе Марічка,
в хаті що сховалась,
у зелений бір".
З першого куплета,
ці слова знайшов він,
і знайшов Марічку,
в щебеті птахів,
сплів її віночок,
з білої ромашки,
з синьої волошки,
з воленьки полів...
Славтесь, українські
хлопці та дівчата,
слався, наш хоробрий
непокірний Рід,
той, що бив і бити,
буде супостата,
серед гір Карпатських,
і серед степів.
Слався, Україно,
мій Донбасе, слався!
Перемога славна
з нами на віки,
матінко Маріє,
батечку Іване,
пісня хай злітає,
у потоці мрій...
Хай Господь спасе нас,
хай Господня слава,
тут полум"яніє
посеред степів,
слався, Нерушима
Подвига Держава,
бережи від смерті,
дочок та синів.
" І нехай сміється,
не покірна річка,
все- рівно на той бік,
я путі знайду,
чуєш чи не чуєш,
чарівна Марічко,
я до твого серця,
кладку прокладу..."