Мара Белчева. В нас вiдгомiн ще звечора не стих

Мара Белчева


В нас відгомін ще звечора не стих…
Поглянь-но, небо у новім убранні.
Летять пташки – несуть нам сподівання, –
зоріють ясним світом очі в них.

Вчорашній вихор знічено застиг.
Проте не змовкли злобні віщування,
що Бог не справдить нашого чекання –
забрати кров з усіх шляхів земних.

А хижа злоба труїть серце нам,
і від злорадства погляд блякне знову,
й крізь морок не пробитися зіркам...

Там грають діти. Дяка небесам.
Клянуть вони чи дарять благослови
минувшині і нашим прабатькам?

(переклад з болгарської — Любов Цай)

***

Мара Белчева


В нас ехото от вчера все звучи. . .
А виж, небето в нови все одежди.
Минават птички — нови все надежди —
и светло гледат техните очи.

И вчерашният вихър днес мълчи.
Не млъкнаха прокобите зловещи,
че няма Бог с ръцете си горещи,
кръвта от пътя ни да изличи.

И злоба трови нашите гърди,
злорадство погледа ни помрачава
и не проблесват в мрака ни звезди. . .

Играят там деца. Небето бди.
Дали проклина или благославя
градината на нашите деди?