Знову осінь-пустунка розфарбовує листя.
Сірий смуток в очах, та заплакане небо.
Дуже шкода, що наші шляхи розійшлися,
Тільки вітер шепоче: «Не треба, не треба…»
Скрізь завісу дощу ліхтарів тьмяний блиск
Листя запах терпкий, гіркий присмак печалі,
Вже не треба казати про кохання навік
І не треба, відводячи погляд, мовчати.
Наша зустріч с тобою сьогодні остання
Й до вікна притуливши чоло і долоні
Бачу я, як за рогом зникає кохання
Жовте листя поклавши на моє підвіконня.
Смуток
© Copyright: Рина Ноденс Волошина, 2018
Свидетельство о публикации №118012312365
Свидетельство о публикации №118012312365
Рецензии