Стара верба зарипіла над ставом,
Вітер не дав їй спокійно стоять.
Засмутилась вона всім зізнанням лукавим…
Не всім же дано усім серцем кохать.
Стара верба….і майже голі віти,
Що опустила їх у невеличкий став,
Які від вітру змушені тремтіти,
І вітер її коси розплітав.
Стара верба так сумно зарипіла.
Від скрипу її сколихнулась вода.
Якби ця верба говорити уміла-
Розповіла б від чого у неї журба.
Розповіла б вона про кохання і зраду,
Що довелося в житті їй бачить і чуть:
Про бажання закоханих в часи зорепаду,
І про те,як кохання закохані рвуть.
Старая верба і зоряне небо над нею.
Місячна дорога у воді ставка.
Закохана пара стоїть знов під нею…
Та доля кохання зовсім нелегка.
Старая верба і закохана пара.
Пригадалося все,що було в них і як.
Те,що від вітру верба рипіть стала,
Це був для кохання зворушливий знак.
16.07.2017 р.
Стара верба
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2018
Свидетельство о публикации №118012100957
Свидетельство о публикации №118012100957
Рецензии