Мара Белчева. Докiль мене звiрятимеш, о Боже

Мара Белчева


Докіль мене звірятимеш, о Боже?
Ти усміхнешся  – все на світі гоже.
І щойно рину у Твої слова,
в Твоєму полі колос визріва.

Чи бликне серп – стривожити не зможе.
Святу десницю поклади, о Боже,
і як струна до забуття співа, –
Твій дух явля мені святі дива. 

Аж знов стіна між мною і Тобою,
і зір Твій криє темною габою, –   
немов мара, в моєму сні імжить,

земля і небо висять наді мною,
душа моя крізь ніч гуде рікою:
до Тебе чи від Тебе геть біжить?

(переклад з болгарської — Любов Цай)

***

Оригинал:

Мара Белчева


О! до кога ще ме изпитваш. Боже?
Усмихнеш се, и ето всичко може.
Заслушана във топлия Ти глас
на Твойта нива зрея –  златен клас.

И блесналият сърп не ме тревожи.
Света десница върху мен положи
и като струна пее до захлас,
в дъхът Ти, Боже, шеметний ми час. –

И в миг преграда между Теб и мене,
и тъмен облак Твоя глед засеня, –
като кошмар в дълбокия ми сън

притискат ме небето и земята.
Бучи изпод нощта река-душата:
при Теб ли бяга тя, от Теб ли вън?