Все по Фейду, так би мовити,
Антистатика збігається з годинником.
Ти мені сказав, що в серці холодно,
І я згадую про це в зимову днину.
Розумієш, місто виживе,
І про мене, звісно, не забуде,
Цього ранку щастя дихає
Одиноким чаєм в слухавку.
Розумієш, небо сиплеться
Всім на голову дивацькими шляхами.
Я босоніж бігаю квартирою,
Обіймаючи свої слова думками.
Уявляєш, я вечеряю,
І сьогодні в мене, лиш, вино.
Ми з тобою, справді, паралельні -
Чужим ніколи не назвеш свого.
Мені снилося, що ніч назавжди лишиться,
Мені марився щоразу мокрий сніг.
Розумієш, місто дихає,
Мене саму ніхто не залишив.
Вогні горять.
Будинки прокидаються.
Закінчується черговий робочий день.
І все по Фрейду!
Щастя повертається,
Подзвоне,
прийде
І мене вкраде.
21.01.2018
По Фрейду
© Copyright: Инна Омут, 2018
Свидетельство о публикации №118012110287
Свидетельство о публикации №118012110287
Рецензии
