Жаль сердце кроет

   Ми  молились  за  тебе.

На  колінах  з  дітьми  під  іконою,
Ми  молились  за  тебе  й  незнали,
Що  вороги  обступили  колоною
І  жорстоко  тебе  убивали.

Нас  війна  розлучила  з  тобою,
Наші  душі  спопилені  в  руїни,
Тебе  небо  забрало  з  собою,
В  донецькім  степу  України.

Сум  серце  ріже  лезом,
На  дрібні  розбиває  друзочки,
Як  жити  у  серці  з  протезом?
Як  сльози  сушити   дочки?..

Син  тобі  пише  картину,
Ми  без  тебе  вчимося   жити,
Мій  коханий  -  України  сину,
Як  нам  твою  смерть  відтужити?..

Вяже  жовтню  калина  намиста,
Світить  сонце,  тишина  навкруги,
У  шелесті  жовтого  листя,
Вже  не  чути  ридання  вдови.

На  могилі  посадили  калину,
Для  сердечної  рани  примочки,
В  небі  чую  сурму  лебедину
Й  стукіт  серця  маленької  дочки.

Як  кохаєм  й  сумуєм  на  згадку,
Написали  на  гранітній  плиті,
Війна  стерла  усмішки  загадку,
Стерла  небо  і  літо  в  житті.

Хай  сумління  спокою  незнає,
Хто  війни  розвязав  люту  битву,
Ворогів  хай  вічна  мука  терзає,
Матері    читають   молитву.

Автор:  Н.П.Рубан.