Зблідло небо, потягнулись зграї вороння,
Летять ключем повз сірі хмари,
Одним лише кінчиком крильця,
Смугують стомлене тіло,
залишаючи глибинні рани.
А я з зачаруванням спостерігаю у вікні,
Як на сирих дорогах, у таночку,
Під гру дощевого дзвіночка,
Кружляють крихітки пусті,
Такі тендітні й невловимі,
Танцюють в зимній постановці.
І прикро дивишься у слід їм,
Байдужим до свого трагізму,
Вони граційно падають униз,
І потопають у калюжі сліз,
Смиренно й безболісно.
І щось гуде у вухах люто,
На очі напускається пітьма,
То Зимонька крекче від муки,
З силою груди розтина.
И розлітається усюди,
Її холодна біла кров,
Тремтить від слабкості й задухи,
Співа останню пісню завірюхи,
Даруючи міцний, зимовий сон.
Зимняя агония. на украинском
© Copyright: Заря Кельтская, 2018
Свидетельство о публикации №118012000539
Свидетельство о публикации №118012000539
Рецензии