І знов мені приснився дощ…
Такий рясний,такий холодний.
А я стояла мов той кущ.
Прокинулась -та ні…все зовні.
Він тарабанив у вікно,
Потьоки лились,мов ті сльози.
А очі висохли давно,
Лиш у душі рясніли грози.
Дивилась мовчки в далечінь,
А серце плакало з недуги,
А він сказав мені тоді:
«Візьми себе нарешті в руки!..
Я віджену печаль твою,
Вдихни повітря повні груди,
Сумління-тугу віджену-
І все у тебе добре буде!»
На ранок сонечко зійшло,
Поцілувало мене зрання…
В душі все раптом розцвіло-
Жевріла радість сподівання.
Голос
© Copyright: Мария Кирилова-Лукавецкая, 2018
Свидетельство о публикации №118012004283
Свидетельство о публикации №118012004283
Рецензии