Сни

Спішу в бабусину хатину,
У мріях бачила завжди,
Як дочека погожу днину,
Щоразу бігла я сюди.

Вже вулиця моя знайома,
І ось я хвіртку відкрива,
Біжу сюди,забувши втому…
Якби ж вона була жива.

Заходжу тихо у кімнату,
Он піч-газдиня зустріча.
А так хотілось тоді знати-
Ну як пече собі вона?

Он мисник,покуть тут праворуч,
Господар-стіл стоїть під ним.
Он образи,під ними поруч
Є постіль. Тут он спали ми.

Її усміхнене обличчя
Навік запам' ятала я.
Її казки,чудові притчі…
Яка близька була вона.
 
Чомусь я згадую святвечір,
Он стіл святковий запашний.
Хустина,кинута на плечі…
Тепер цей стіл зовсім сумний.

А радіо все те ж лунає,
На лавку рідная сіда,
Коли Мареничі співають,
Тоді ніхто не розмовля.

Не чутний тут дитячий галас,
Не пахне більше колачем.
Цей спомин-як дитячий спалах,
В душі підскочив він м 'ячем.

Чому життя таке коротке?
Тепер мені б оті роки…
То я б була в саду солодкім,
Й  не відчувала самоти.

Здається,так і не сказала я,
Що так її люблю…
Пробач,та певно я не знала…
Прости,ріднесенька…молю.