Хоронили сусідку Галю...
Захлиналися звуки печаллю
В мідних трубах – ні зла, ні хули,
Як на цвинтар її понесли.
І бродила подвір'ям пустка,
І махала услід їй хустка,
Навіть пташка біду ячала –
Тільки пісня одна мовчала.
Доля жінки терпка, гіркувата,
Тужить серце, бажає свята: –
Хатні справи владнаю опісля,
А тепер мене кличе пісня.
Там чекає мене гармошка...
Хай розвидниться серцю трошки,
І хвороби мене забудуть,
Як підхоплять цю пісню люди !
Мабуть, снилася жінці сцена,
Та життя – небезпечна арена,
Готувало свою виставу:
То із квітами, то з хрестами.
Я заплачу й собі наодинці,
А для Галі зготую гостинці:
Як душа вже літатиме в раї,
Давню пісню я їй заспіваю.
Дане Богом повік не вмирає...
Тихим янголом пісню рождає…
Пам ятi спiвачки-сусiдки Галини Лункан
© Copyright: Валентина Кондратенко 2, 2018
Свидетельство о публикации №118012002868
Свидетельство о публикации №118012002868
Рецензии