* * *
До зими догукаються чада,
хоч матуся їм як борони.
І почне рік собаки скавчати,
мов на нього хтось небо зронив.
Світу білого стане не видно,
кучугури до вікон зростуть.
І прилине до поля невинно
під пухнастою ковдрою путь.
Сміх дитячий і сніг, більш нікого,
Навіть, темрява зникне в кутках.
Це пізніше, як скрипне підлога,
сніг в розбитих замре чобітках.
Й не розтане, бо в хаті не тепло,
а борги не згоряють, як хмиз.
Тільки й снігу буває нестерпно
від гарячих матусиних сліз,
а для неї, напевно, звичайних.
Тож подітися ніде від них.
Сміх завмер в чобітках копійчаних
і розтанув раніше, ніж сніг.
До зими догукаються чада,
© Copyright: Татьяна Очеретянова, 2018
Свидетельство о публикации №118011911561
Свидетельство о публикации №118011911561
Рецензии