Скрестились сабли их... Лидия Скрипка

"Зустрiч схрестились шаблi i зустрiлися очi"

У час, як роса ще не впала до ночі,
Іще степовик із травою шепоче,
Крук здобич відчув, у повітрі тріпоче,
Упевнений, в смерті з’явились охочі.
 
Один – яничар, другий – сокіл із Січі,
Націлились хлопці на битву рішуче.
А сонце під вечір занадто сліпуче,
Й проміння пече, мов запалені свічі.

Схрестились шаблі і зустрілися очі,
Ніхто з них коритися в битві не хоче.
Ще кров по судинах так юно клекоче!
Котрогось умиють все ж сльози дівочі.

Притис яничар козарлюгу до кручі.
Крик матері-чайки: – виплутуйся, хлопче,
У прірву впадеш, чи буланий затопче!..
Ллє піт ручаями, як сльози пекучі.

– Сини мої милі, які ж ви незрячі,
Звелися в бою ворогами. Одначе,
Я вас породила, – причитує, плаче, –
Ви крові одної, обоє гарячі.

Здригнувсь яничар, ніби вчув тії речі,
Й шаблюка розсікла лице парубоче.
Всі сили підтяг. Смерть відверто регоче.
І хлинула кров з козака, вмила плечі.

Є тут нерозгадане щось, таємниче.
Загинули вдвох не вдалися до втечі.
Замовкли навіки серця молодечі.
Лиш мати щоночі їх чайкою кличе.

Курган височіє здавен за заріччі.
Легенду прохожим всім вітер лепече,
Вночі соловей на калині щебече,
Де сплять непробудно брати на узбіччі.
-----------------------------
«Скрестились сабли их и встретились их очи» Лидия Скрипка

В тот час, когда ещё совсем тепло в ночи,
Не выпала роса, и ветер в травах шепчет,
Уж ворон, чуя кровь, летит, зефира легче,
Уверенный, что вскоре над трупом закричит.

Один был янычар, другой – боец из Сечи,
Решительно они нацелились на бой.
А солнце ближе к ночи так жжёт, как в полдень – зной,
Печёт своим лучом, как пламенные свечи.

Скрестились сабли их и встретились их очи,
Никто из них не хочет побеждённым быть.
Но будет всё ж над кем-то из них подруга выть,
Хотя так юно кровь ещё в телах клокочет!

Притиснул янычар казака между скал.
А чайка-мать кричит: «Борись сильнее, хлопче!
Ты в пропасть упадёшь, иль конь тебя затопчет!..»
И пот ручьями льёт на вражеский оскал.

- Любимые сыны, ну что ж вы так незрячи!
Свелись в бою с врагами, кричи иль не кричи.
Я породила вас, вы оба горячи,
Но кровь-то в вас одна! – она стенает, плачет.

И вздрогнул янычар, словно услышал речи,
И вражеская сабля поранила его.
Все силы он собрал,напал он на того,
И кровь казачья вмиг вдруг хлынула на плечи.

И есть загадка здесь, и тайна здесь живёт.
Погибли двое враз, и бегством не спаслись.
Навек замолкла в них их молодая жизнь.
Лишь мама по ночам, как чайка, их зовёт.

Курган высокий там стоит уже давно.
Легенду всем ветра с тех грустных пор лепечут,
А ночью соловей на ясене щебечет,
И при дороге спать тем братьям суждено. (17.01.2018)