Людоньки затуманен

    ЛЮДОНЬКИ ЗАТУМАНЕНІ

1

Живуть вони, не бачучи життя, –
Й вмирають: смерті теж не помічають:
Оглушені і вигнпні з душі –
І з тіла вигнані самооглушені – й не знають.
Сліпих, німуючих і похоронних
Бог заганяє мов патрони у патронник.

2

У Твоїй хаті я – співаючий карниз,
Боже, Ти вистрілив матеріальними униз?
Всюди – відпад... В нетрях чадить
Сухий стожар червоний.

3

Ти тьму від світла відділив –
Я відділюсь: мене почув
Перемагаючий останок,
що підіймається...

4

Якби - то те, що не було б
що їсти,
А то ще гірше: в них густіє злість –
Вони засаджені у щільники так щільно,
Що вже втрамбовуються,
навіть благий гість –
І блага вість –
вже ворог.

5

І злі на себе – й не ридають ридма
«За туманом нічого не видно»:
Для сердець коханих – все туман!
А який же ріжучий дурман
Для любові, що летить до Тебе!!!
Мало їх в розрідженому небі.

Бог не прощається!..
Бог – ні, не прощається.

1998