День похорон...
З десяток круків,
підвОду поглядом ведуть,
заламує матуся руки...
Я не піду!
У церкві тепло,
людно, тихо,
пливе медовий запах свіч...
зіщулююсь,- жахливе лихо
торкнулось пліч.
Не сила й дихати від горя,
у голові - страшнА імла,
поОдній гаснуть свічі-зорі...
Таки пришла.
Біди чужої не буває,
єднає дужче віри - страх...
то не в труну, в мене вбивають
останній цвях.
Німують говіркі селяни,
земля промерзла і звінка,
від кожного летить до ями,
аби укрити малюка...
Земля тепер йому за неньку...
Спокійно спочивай, маленький...
День похорон
© Copyright: Ева Сокол 2, 2018
Свидетельство о публикации №118011603844
Свидетельство о публикации №118011603844
Рецензии
Что тут скажешь... только очень больно от такого... Не властны мы в этом...
Тамара Липатова 16.01.2018 11:01 • Заявить о нарушении
Тамара Липатова 16.01.2018 11:01 • Заявить о нарушении
Так... тут сказати нІчого... маленького 4 рочків хлопчика, сонячного веселуна більше нема...
бабуся, моя подруга, яка була йому радше за маму, називала Сашу - мой птенчик...
за свої 4 роки цей малюк звідав стільки фізичного болю, скільки інша доросла людина не звідає за все життя. За нього постійно боролися зі смертю, і коли здавалось, перемогли, смерть взяла реванш... (((
Ева Сокол 2 17.01.2018 11:18 Заявить о нарушении
бабуся, моя подруга, яка була йому радше за маму, називала Сашу - мой птенчик...
за свої 4 роки цей малюк звідав стільки фізичного болю, скільки інша доросла людина не звідає за все життя. За нього постійно боролися зі смертю, і коли здавалось, перемогли, смерть взяла реванш... (((
Ева Сокол 2 17.01.2018 11:18 Заявить о нарушении