Пророк з сусiдньоi вулицi

Вибачаюсь, що я ще існую
Та своєю присутністю засліплюю чиїсь очі.
Падають на окуляри чиєїсь уваги
Відблиски колориту моїх полотен
Віршів миготять літери
Гіперболи та метафори когось дратують.
І от, за скельцями чиїсь очі вже наливаються кров'ю.
Ба! Я впізнав його - цього баригу місцевого
Котрий чомусь величає себе колекціонером
Хоча, коли вривається до майстерні мистця
То хапає, що впадає в очі. Вимагає назвати ціну
Та зухвало збиває її в три рази, прихоплюючи
В якості бонусу ще одну картину.
Збиває піну ажіотажу навколо так званої колекції
В три поверхи. Виступає, випинаючи вперед свого живота
В якості благодійника усіх калік і мецената вуличних поетів
Та сіромах-прохачів.
Вибачаюсь, що я не лірик
Не малюю квіти та не пишу вірші про зіпсовані стосунки
Самця й самиці між собою, не скиглю, не завиваю
Як той Сірко на Місяць.
Хоча хвилі моєї заглибленої душі
Можуть бути cтурбованими, подібно потокам Рейну
Золотими пасмами Лорелеї.

15 Січня 2018 Року