Блажен, хто витрачать умie... Василь Стус

Оригінал:


Блажен, хто витрачать уміє,
коли заходить час утрат,
щоб залишалася надія
і виростала во стократ,
Що білий світ — він завжди білий
і завжди добрий білий світ,
хоч ти у ньому син несмілий,
кого пройняв циганський піт.
Та все ж буття твоє у леті,
і в ньому порятунок твій.
Вся суть твоя лише в поеті,
а решта тільки перегній,
що живить корінь. Золотіє
над осінь яблуневий сад.
Блажен, хто витрачать уміє,
коли заходить час утрат.
Василь Стус
/зі збірки «Час творчості», 1972/


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Блажен, кто проявляет стойкость,
когда приходит час утрат,
надежда чья мала, но только
чтоб возрасти могла стократ,
что белый свет – всегда лишь белый,
добру мы не ведём в нём счёт,
хотя ты в нём лишь сын несмелый,
кого пронял цыганский пот.
Всё ж бытиё твоё в полёте,
спасенье в сути, в ней одной.
А суть твоя – она в поэте,
иное – только перегной
для корня… весь иззолотится
под осень яблоневый сад.
Блажен, кто всё терять решится,
когда наступит час утрат.


Фото из Инета,
коллаж мой