Зима-вдовиця... Валентина Козачук

http://www.stihi.ru/2018/01/04/10594


Оригінал:


Зима без снігу схожа на вдовицю :
Вона зчорніла з холоду і туги.
І стугонить земля холодна туго,
Як жаль мені її – сумну черницю!

Чорніють віти у дерев в тумані,
Ще й обрій в небі вигнув чорні брови,
А у дібров й полів нема покрову,
Приходить ніч у латаній сутані…

Як сумно! Хто тепер її розрадить?
Як пробудить красуню-чарівницю?
Ту білосніжну зиму білолицю…
Вдова вона –  тому не може зрадить!

***

І полетіла звістка сумно в небо:
- Зима вмира, дощі роз`їли душу,
Зняла корону й дивиться в калюжу,
Невже усе закінчиться ганебно?..

Та вмить подув північний вітер лютий,
Й гарцює на коні прекрасний лицар
Він сам і дух його неначе криця,
Зима впізнала : – Січень! Муж мій любий!

Вона прокинулась від сну : о, диво!
Згадала все прекрасная черниця!
Та захололо серце у цариці...
Чому таке життя несправедливе?

– Коли у тебе серденько гаряче,
Тоді воно болить і гірко плаче!


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Всегда Зима бесснежная – вдовица:
От стужи почерневшая, с тоскою…
Как жаль её, монашенку такую!..
Скрежещет льдом: ей впору удавиться…

Чернеют ветви у дерев в тумане,
И окоём небесный выгнул брови,
А у дубрав с полями нет покрова…
Приходит ночь в заплатанной сутане…

Была же – белоснежна, белокожа…
Печальна: кто сейчас её рассудит?..
Как пробудить ту чаровницу, люди?!..
Вдова теперь, предать она не может!

***

...И весть взлетела в небо, ближе к зорям:
Зима умрёт: дожди разъели душу,
Сняла корону, смотрит только в лужу…
Неужто всё закончится позором?!..

И сиверко подул, почти что зримый –
Прекрасный рыцарь на коне, из да'ли…
Он сам и дух его подобны стали.
Зима к нему: – Январь мой! Муж любимый!

Очнулась ото сна она: – О, диво!
Всё вспомнила прекрасная монашка!
Да вот: застыло сердце под рубашкой:
Жизнь почему-то так несправедлива…

– Когда сердечко выдалось горячим,
Тогда болит оно и горько плачет!