Перед Рiздвом

…Ідуть великі дні. Подивись на небо, голову підніми, дитино. Дерева цвітуть незвичайним цвітом. На лоні
блакитного неба малесенькі кришталинки водички , що була ввечері
туманцем, а під час ранішнього морозця стала інеєм, оцими квіточками зими , радує око і душу. Що за
майстер так розмалював цю картину за вікном твого будинку Це – вітерок. Легкий,
невідчутній, небачений, але він творить, пестить, леліє, радіє всьому світу білому і радіє тобі, дитино моя.
Заплакана моя дитино. Ти – водичка. Ти була нею учора. А сьогодні ти
втомилася , втомилася від сліз і печалі, від того лиха, що ступило на твою землю, мою державу впертим,
злобним, ненаситним ворогом. Він ступає слідом за тобою, дитино, слід у слід.
Це щось нове, ріднеє дитя ?– Ні, це то, древнє зло, старе, людиноненависливе, що хоче пітьмою скрить світ
білий і тебе, рідна кровиночко, поработить. Я – вітерок. Я – кругом. І за мить
я тут, де звіром рискає ненависть, де зриває свої снаряди. Я відвів тебе в небезпечне місце під грибне небо,
небо благоуханне, яке зараз цвіте іншим цвітом. Що це за іній, дитино ? -
Це то, рідна, що ти пережила. Це твоя втома, втома водиці стала цим біло – сивим узором за вікном, як твоя
передчасно побіліла голівонька… Я – вітерок. Я – кругом. Обнімаю, рідне
дитя, тебе нечутно своїми лагідними руками. Я роблю – ху- у – у – у …  ху – у – у – у … В тебе вдихаю
життя…  Від тебе відвожу ворога… Ху – у – у – у… Відлітайте геть! Геть! Злобні,
дикі, осатанілі! Ті, хто колись був світлим, любимим моїм творінням, а став злим вороном, який себе
ненавидить і життя своє розтоптав. Вороне, вороне, чого тобі не вистачало? Чому ти
загубив облік людський? Чому ти напав на мою дитину? Адже ти знаєш закон? Ти – переступив через нього.
Близького ненавидиш, ненавидиш того, хто любить тебе… Я – вітерок. Я
вертаю тобі, законопорушнику то, що ти содіяв проти моєї любимої дитини, маленького макового зернятка.
Падає тяжке покривало твоєї ненависті на тебе, на твій рід осатанілих, Що
служать тобі, віковій  змії. Пам’ятаєш, вороне, тих, хто під вибухами твоїми у страхах помирали, але у
ближніх не випустили стріли смерті, а самі померли лютими смертями, смертями
передчасними. Вони – біля мене. Що робило моє ізбранне дитя? – Плакало. Просило для них мого покрова.
Що робив ти? Ти забрав їх життя, що тобі не дісталось, прагнув іскорки, але
я до себе забрав ці іскорки, до Зорі Вселенської. Я – вітерок. А зараз, вороне, ти обзиваєш тих, замучених у
степу, і на мене, твого Творця хулу возводиш.  Так знай. Це – гибель. Ти –
мертв’як. Ще поки догорають твої паклі, але тіло передчасно зістарилось, вмить стало, мов гіпс. А всередині –
зло. Зло запечатане. Інше, тобою випущене у світ – туди- же. Коли все
збереться до купи, ти, мертв’як, відчуєш все то, що відчували мої діти… Біль… страх… розпач… розлуки…
безсонні ночі… передчасні смерті… полон… колючий дріт на горлі… Ти казав, що
вони, мої діти, для того на світі, щоб твою грязь в себе ввібрати. Ні, кате, вони на світі – сосуди світла. Я –
вітерок. За мить облітаю планету і вже весь Всесвіт облетів. Я – навкруги. Я –
зцілюю.  Я – люблю. Я – благословення для роду люблячих, благословляючих. Я – строгій суддя, грізний і
справедливий. Твоя ніч, що тебе, кате, накрила, скоро разом з тобою,
мертв’яком і іншими сатаністами відправиться туди, де я поправ силу ненависті і злоби, лишивши їх голови.
Ви – мертв’яки, сатаністи, ви  - гіпсові. Ви захотіли лицемірно ступати по
землі, огорнувшись білим, а воно вас спекло, бо це колір не ваш. Це то, що вам не зрозуміти. Це – кара.   
Змій, змій злющий чатує біля вас. Це – ваше пекло. То, що ви построїли своїм життям. Мракобіс. Це – навічно. Слідуючий крок гіпсових – в сиру могилу. Я – ВІТЕРОК. Я люблячий і я
наказуючий. Я милосердствующий і я гнівний і справедливий суддя. Я – Творець. Дитино моя, не бійся, що гіпсова армія нападає. Знай, сила не у них. Я завжди поряд. Знаю тебе,
замерзлу краплиночку інія. Але сонечко виблискує у своїй славі. Розтопить іній. Впаде на землю краплинка синьої прозорої водиченьки, синьої, як заплакані оченьки моєї возлюбленої
дитиночки. З землі підуть різнобарвні квіти, квіти, що будуть славити Творця. Це – твоє життя. Воно в тебе буде довгим на планеті людей. Ці тяжкі дні зміняться на радісні во славу
Творця. Вони – умножаться. Для тих, хто не порушив мої закони, хто любив і страдав із страждущими, хто не був скупим на ласку, ніжність, любов, працю. Хто серце віддав світу, не
думаючи, що буде потім. Хто останній кусок хліба з бідними поділив, хто дитину замучену злобною неправедною війною оплакує день і ніч. Не думаючи, що для нього можливо це в
ущерб, а потрібно шукати іншої путі, де більше достатку і спокою. Той – в руках моїх, даруючих життя і умножаючих життя. А зараз, дитино моя, великі дні. Я – вітерок. Я висушу
сльози твої , приведу до тебе швидку допомогу, залічу рани. Збережу твій день у праці і ніч у відпочинку. Тільки живи! Я направлю твій крок… І коли поряд вир злоби забурлить своєю
злістю, я тебе перенесу через цей вир, а злобу загашу. Ти лише вір. Вір і знай, твоє дихання відомо мені. Більше тобі ніхто не наступить на горло. Зараз час, коли прийшла розплата
законопорушникам. Дихай! Живи! Твори! Люби! Дитино моя, великі дні ідуть. Дні, що знищили пута, пута древні. Злоба лютує і скаженіє. Та ти знаєш, ці лже - пророки,  що
пропонують довгу війну, уже мають її, і будуть мати на тисячі років. Тобі, моя мила возлюблена дитино - мир, мир у моїй державі на тисячі років... До безкінечності. Мир у любові. Я -
ВІТЕРОК. Скажи, дитино, ти відрікаєшся від служіння ненависті? - Відрікаюсь...Відрікаюсь...Відрікаюсь, Отець Небесний...  - Щастя тобі, рідне дитя! Многая літа! Щасливого Різдва !
2016р.грудень