Лес был живым... Из Лины Костенко
Ему б шуметь, не знать интриг.
Когда б я знала цену счастью, -
остановила бы тот миг.
А я не знала, я ж не знала,
да и мгновение само
роптать не думало, минало,
и в результате, где оно?
...На расстоянии разлуки
кольнёт, опалит, защемит -
твоё присутствие. И руки,
твоё обличье в этот миг.
Ліна Костенко
Ліс був живий. Він не прощався.
Віки, здавалось, прошумить.
Якби я знала, що то щастя,
я б зупинила оту мить.
А я не знала, я ж не знала,
вона ж не скаржилась сама,
а мить минала і минала,
і от тепер її нема.
І тільки з відстані розлуки
обпалить, змучить, защемить -
твоя присутність, твої руки,
твоє обличчя у ту мить!
24.Ш.2002
Свидетельство о публикации №118011406916