Из Василя Стуса...

Оригінал:


Як добре те, що смерти не боюся

і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
 
що вам, лукаві судді, не клонюся

в передчутті недовідомих верст.
 
Що жив-любив і не набрався скверни,

зненависти, прокльону, каяття.

Народе мій! До тебе я поверну

і в смерті обернуся до життя

своїм стражденним і незлим обличчям.
 
Як син тобі доземно поклонюсь

і чесно гляну в чесні твої вічі

і в смерть із рідним краєм поріднюсь.
© Василь Стус


Перевод с украинского Светланы Груздевой:

Как хорошо, что смерти не боюсь я,
лукавых судей не спрошу про Крест,
угодливо пред ними не согнусь я
в предчувствии не представимых вёрст.
Что жил-любил, не принимая скверны
в лукавстве покаяния и лжи.
Народ мой, коль вернусь к тебе наверно
и даже смертью восславляя жизнь, –
не с обозлённым ликом, не с пророчьим, –
как сын тебе, народ, я поклонюсь,
взгляну при этом честно – очи в очи –
и в смерти с отчим краем породнюсь.