Зима без снігу схожа на вдовицю :
Вона зчорніла з холоду і туги.
І стугонить земля холодна туго,
Як жаль мені її – сумну черницю!
Чорніють віти у дерев в тумані,
Ще й обрій в небі вигнув чорні брови,
А у дібров й полів нема покрову,
Приходить ніч у латаній сутані…
Як сумно! Хто тепер її розрадить?
Як пробудить красуню-чарівницю?
Ту білосніжну зиму білолицю…
Вдова вона – тому не може зрадить!
Зима без снега, что твоя вдова,
Вся почернела с горя и тоски.
Её терзают холода тиски,
И, как послушница, она едва жива!
Чернеют ветви в сумрачном тумане,
И горизонт свои нахмурил брови,
Покрова нет ни полю, ни дуброве,
Приходит ночь в залатанной сутане...
Как грустно! Кто теперь зиме поможет?
Как пробудить красотку-чаровницу?
Ту Белоснежку - зиму бледнолицу...
Она вдова - и обмануть не может!
Зима без снега... Валентина Козачук. с украинского
© Copyright: Иосиф Бобровицкий, 2018
Свидетельство о публикации №118011002714
Свидетельство о публикации №118011002714
Рецензии