Згадкою теплою
Віти хитає.Гне гілля до краю землі.
Щось гуркотить по дорозі,збиває рапсодію.
Лишень радіє хатинка в плакучій імлі.
Верби до річки тулилися станом невінчаним.
Тонший чи грубший? Що просвіт у думці несуть.
Ніжним коханням і поглядом. Грішними,вічними.
Звісткою,радістю...в цьому житті,-її суть.
Згадкою теплою. Вірою в спільне майбутнє.
Тільки довірою. Тільки бажанням думок.
І теплотою в жаданні...одною. І цілою.
Іншої ні. Ні,-ніколи. Щоб в дощ,не промок.
(Понкратова.О.В.)
Свидетельство о публикации №118010905103