Слепая разлука...

Сліпа розлука…


Христос народився у яслях життя!
Це Божа дитина! Це мудре дитя!


У кожній оселі чекають його;
Бо стільки палає на світі вогню,
Що очі – від пилу та бруду болять:
Чи може, це сниться? Бо люди ще сплять…
Чи Віра блукає у темряві нашій?
Чи розум не може згадати Шевченка? –
Як тяжко самотньому бути на світі…
Чи вірив у Бога кмітливий Довженко?
Хоть щось – залишилось в сучасній Країні…


Чи тільки у Бога є розум єдиний?
А решта - міркує, що винних нема!
Невже, у людини зостався покійний…
Дух волі! Що тьмяне у серці села…


Сучасна людина – окрема від Бога.
Шлях долі долає самотньо в грошах.
Любов полишає квартиру, з вимоги,
Бо місце обійме знедолений птах...


З народу глузує п’яниця пихата!
Мордує родину, о камінь війни,
І поки трясеться від болю вся хата,
На фронті вмирають родинні Сини!


А крила у птаха – блищать папірцями,
Він кожну дитину зробив сиротой:
Бо плине зі сходу лелека з мерцями
І сльози у птаха, до мами старої…
Від болю, у небо, очима дивилась;
І серце кричало на всю Україну!
І матінка моя, сказала – Втомилась…
Я в грішному світі ховаю дитину!
Я втратила віру! – вона, зупинилась,
І серце – за сином, пішло у могилу.


Не можна радіти! Коли полишають,
Матусю, дружину, та батька – всі діти.
Коли у землицю твою загортають –
Єдине! на світі, рідненьке дитя.


Не можна радіти! Бо сльози чекають,
Того, хто дозволив померти синам.


Чи бачить у небі божественна мудрість?
Все те, що руйнує пихатство і дурість!
Вважаю, що бачить. І нам посилає
Підказки щоденні у віру, буття.
І Серденько наше вона сповіщає,
У темні години – в часи каяття…


Чи чуємо небо у серці родини?
Чи бачимо вірність у долі своїй?
Загублені душі – грабують Країну!
Неначе на троні залишився Вій…


І куди подітися бідній людині,
Що з малечку робить на грішній землі.
До поки серцями, ми ще не єдині –
Всі наші домови, це вітер на склі.


Ми ділимо Бога, кордони і землю!
Ми ділимо Серце, грішми, та війною.
Чи можна ділити Христа між собою?
Ніколи! Допоки у серці Христос – є метою!
 

Все наше коріння, це дружба народів!
Бо славимо Бога – по Вірі одній.
Навчитися жити у рідній свободі –
Це Дніпре любові! До істинних мрій.


Згадайте у серці: Для чого на світі? –
Існує духовність, як Божа любов.
Щоб ми розквітали, як зорі і квіти!
І Серце тримали в душі молитов.


Хай сяє у радощах кожна дитина!
Хай мудрість підкаже, де втрачений шлях.
Хай буде Єдина у серці Країна! –
Як зорі небесні, як янгольський птах.


Я вірю! Що братні народи,
Знайдуть в собі мудрість, любов,
Щоб війни гіркої негоди,
Не лляли сльозами підков…


Я вірю! У мудрість країни,
Що матінкой зветься Душа!
Я вірю! У мужність родини,
Що серцем любові втіша!


Я бачив – розумну і милу,
Та щиру в душі Україну.
Я бачу – Дніпро, та могилу…
Та Віру роздільну, як силу,
Що в Бозі народів – є милість його!
Невже у людини, до смерті жага?
Навіщо у злобі Душа простяга –
Прокльони на брата, та сестру народів.
Навіщо, нам доля на світі така,
Коли ми живемо без віри, любові…


Полиште всі чвари! Полиште наругу.
Ми Сестри Слов’янські – трьох мужніх країн!
І наша дорога – до мудрого Бога!
Що в нас закликає: Єднання до змін!
2018