Куди біжу?..
Ще досі не второпав
маршрут життя...
З мальованих панів
в кінці виходять ліплені холопи,
що ледь шепочуть речення із слів
старих книжок...
Душа бажає смутку
як дару вітром звіяних небес,
з яких мені мовчанням крикнуть:
- Хутко!
Спіши до нас, допоки світ не щез!..
А я стою.
Той голос нині чути
з усіх усюд!
Куди ж бо маю йти?!
Наверх? - Не можу, я ще в землю взутий..,
Донизу? - Сенс - туди й підуть світи...
А далі - вибір простору навколо
як збірка шансів вижити на мить,
щоб стати центром замкненого кола,
де вже нічого вранці не болить...
І млява ніч затисне по годинах
мою зневіру в сутінки душі,
де хтось побачив батька через сина,
і дочитав не спалені вірші...
Риски на каменi
© Copyright: Александр Ноцкий, 2018
Свидетельство о публикации №118010602727
Свидетельство о публикации №118010602727
Рецензии