Когда в тоске из-за долгой разлуки
спутник людям голос падает,-
я думаю, что в точности науки
искусство с вдохновением живет!
Ни строфы сомнительной, ни слова,
ни одного лишнего рядка...
А сколько поэзий сумасбродных у нас
из ниоткуда возникает просто так!
Равнодушных слов металл незакаленный,
затертых мыслей и слов пустота...
И сделай спутник из добра такого,-
Он не взлетел бы выше носа никогда!
Оригинал:
Коли у тузі вічної розлуки...
Коли у тузі вічної розлуки
супутник людям голос подає, -
я думаю - у точності науки
яке мистецтво і натхнення є!
Ані строфи сумнівної, ні слова,
ані одного зайвого рядка...
А скільки в нас поезій випадкових
з нічого й ні для чого виника!
Байдужих слів металу нетривкого,
думок затертих
і порожніх слів...
Зроби супутник із добра такого, -
напевно, вище носа б не злетів.
Лина Костенко. Когда в тоске из-за долгой разлуки
© Copyright: Татьяна Шамсиярова, 2018
Свидетельство о публикации №118010500428
Свидетельство о публикации №118010500428
Рецензии