Веснянки с Паном Тофлею!

 
                Herbert Neufeld

Поцілуй мене, пан Тофлю
Аж!  то я зласкаю…
Потім «вжарімо» й картоплі
А ввечері:  ’la Scala

-----------------------------

Ах, яка романтика!..
Ото, й мені…  «П. Т.»
Віримо, не віримо… 
А вийшло несподівано: не гадала, знайшла я
Й чекала ж, та... коли б знаття, як ото бісове тісто
Підбадьорити на сході, раптом... стук у дверях
(А сніжно – за вікном) відкриваю:
Я Вам чужий я знаю!..  –  він із хрестом, квітами до мене
І невпевнено, й рішучо (елегантний  –  в чорному)
І ніжно…  йому отак: брате, чи… Ти?
Покохала була…
І дивно, й ні...  А вітер, вітре, віє, ві…   
(Ся не пан... сам?)  Ви… Тойфель?
Гай до мене в шепіт лунно: чи… рві… тре… ти...  –  у сніг, у сни…
То (шелест), доню, певно - верби старої... тополі мо’…
І дійсно, сестро, доле,  –  правда?
Ну, так...  спати поклали  –  романтика…   
А я,
Чи Ви, чи Ти?
…любив.
…
Сніги, (снега), сніги…
Вколисали…
Тала?
О, ні…

Вона (іно не Панна) - іншому вже віддана'.
У сні - також йому вірна'.
 
Увечері?…  –  ’la Scala!
Що дають?… 
«Сальєрі та Дантес. Алегорія»  (опера мурована…)