Твої очі просять: вибач, доню!
За загублену любов, за сиві скроні,
Душу, що втомилась, а старіть не хоче,
Серце й горе-розум, що не спить щоночі.
За шершаві руки і скупую ласку...
Тату, пам*яташ, як читав ти казку,
Як ставав ти вітром, і ланами, й морем,
Як літав під небом, бачив ліс і гори?
Як шукав надії й вірного кохання...
Чи існує відповідь на вічне питання:
Де краса і розум, чом немає вдачі?
На все Божа ласка? Чи Господь все бачить?
Татусю
© Copyright: Айлин Ли, 2017
Свидетельство о публикации №117123100032
Свидетельство о публикации №117123100032
Рецензии
Здравствуйте,Ирина!Очень глубокое и чувственное произведение.Читаю его,а мысли бегут к Т.Шевченко.Его влияние неоспоримо.Каждое слово тревожит душу,высвечивает самое дорогое-память и благодарность,волнует и восхищает.Да,порой мы витаем своими мыслями,пытаемся абстрагироваться,но потом опускаемся на грешную землю.Я думаю,Что Бог не вне,а в нас.Спасибо!!! Добра и Радости Вам!!!
Василий Горобец 24.02.2018 11:21 • Заявить о нарушении
Василий Горобец 24.02.2018 11:21 • Заявить о нарушении