Спогади дитинства
Я все частіше думками плину у ті роки,
Де в вікна хати загляне місяць чи яблунь цвіт –
Не повернути і не збагнути дитинства світ.
Я б полетіла у наш маленький, гарненький двір,
Де моя ненька он білить хату і наче вир,
Кружляє ніжні і невагомі квіт пелюстки,
І там – закохані, там – молоді мої батьки…
А татко зранку вже щось майструє – стіл, чи стілець
І так кумедно трима за вухом він олівець…
А на обід зготує мама картоплі в горщику,
Чи найсмачнішого, найзапашнішого у світі борщику.
А як стемніє – запалим вогнище під небом зоряним,
І помандруємо лісами синіми і полем зораним…
Я поспішала так, в своє майбутнє, бо не збагнула,
Що дуже швидко майбутнє стане моїм минулим.
Та залишилось стареньке фото…як голубки,
У вишиванках, такі вродливі, мої батьки,
Ще очі сповнені щасливих мрій, тепла, надії,
Ви не змінилися, завжди для мене ви молоді!
Свидетельство о публикации №117123009223
Василий Горобец 12.03.2018 20:24 Заявить о нарушении