прод-я, ч. 7, 8

7

Нема безкінечної сили духу в поеті.
Поет, якщо він початківець та ще знаходиться на нижчих рівнях природного поля, може бути медіумом, «шаманом електричних енергій».
Пропустимо середній рівень, де людський розум є в самоведенні.
Тепер найвище: коли поет навчений благодаттю і ведений нею в Христі, «звідки видіння і жах» — як казали святі Христові! Він медіум? Ні, свобода повна є тільки в Христі. Розум земний не може вмістити цього. Поет в Христі вільний співтворець, дякуючи благодаті.
Про це не говорять, бо ж треба бути  т а м.

І цього питання дуже всі остерігаються.
Ольга Седакова справедливо каже: якщо поет не завдяки тільки самому собі й самостійності пише поезії — то поет якийсь медіум, чи що? І як це так? — повинен же поет собою володіти, розумом і контролювати себе, й забезпечувати все.
Так, мусить людина і підготувати себе, і збудовувати весь час себе, щоб бути і здоровою, і міцною, — бо й кастрюля повинна вогонь витримувати і не прогоряти, і варити.
Згодом же людина, з поміччю Божою, має виходити за межі себе в натхненні: з міри своєї виходити за межі звичного стану розуму і сягати духом невідомого. Здобувати із того, що її перевищує. Перевищує в усьому і у всіх параметрах, масштабом і суттю.

Як в натхненні запишеш, то згодом, як я свідчив, поступово на планах духовного й розумового починаєш бачити-усвідомлювати, бо все розклалось на свої «полички». Бачиш цілісно всі зв’язки.
Усвідомлення потребує часу.
Це є нелегко: по-новому побачити під новим кутом освітлення — з більшої висоти. Писати не важко: важко туди потрапити.
Коли людина пише з натхнення у внутрішнім серці, то пише багато сильних поезій, і дух її не дуже падає. Отже, не сама від себе людина пише, вона віддала серце Богу, Дух Святий благодаттю разом із Сином і Отцем в її серці є.

Ми всі тлінні, смертні, першу природу слід розчиняти благодаттю Духа Святого, одухотворюватися, вона веде в глибину Джерела Христа.

Дух Святий підготував усі провідники, аби людина не захворіла і здоровою була, розум з’єднав з серцем, бо і серце теж не людське, а Боже, Вогонь благодаті горить в серці постійно. Натхнення в серці є часто, або дуже часто, «потрібно дочекатися любові-музики» в серці. Життя все в серці, благодать навчає всьому потрібному лиш.
Показує взаємодію внутрішніх і зовнішніх сил. Здоров’я людини — гармонійна взаємність внутрішніх і зовнішніх сил, енергій. І це стосується всіх... Бачите, що і вас стосується, і всіх!

Далі переконливо у цифрах. Якщо людина пише три або чотири книги поем і поезій неповторних за один рік — це за рахунок чого? І багато-багато років підряд — так — за рахунок чого? (Бо як звичайно — виснажиться за два роки, і добре, якщо добре закінчиться). За рахунок очищення, і наповнення благодаттю, і засвоєння чотирьох щорічних Постів в Христовій Церкві. Лише «оновившись духом розуму», поет здатний писати нове! Христос же сказав, що ніхто не зможе заперечити...
Сказано:
«Се творю все нове.»

Кому сказано?
Не проходячи всі Пости, всі люди, в гнилі, самоповторюються. Поети пишуть все одне й те саме — тільки трохи іншими словами. Для них це загибель. Панічно хулять тих, хто пише сильно і багато з новизни, яка доступна мало кому. Конають. Не повернули на 180 градусів — до здорового Христа!!

Бо цікавлять тоді поета тільки — Бог, творчість, сила Божа і захист Божої Матері (найяскравіший!!!). Тільки через Богоматір, через Богородицю — в Духові Святому всі дари.
А якщо вас підіймуть вище, ніж були, — інший високий світ, все іншим чином, знов слухатись благодаті — чого вона навчає!

8

Що душа попросить?
«Душа летить до світлих верховин!»

З верховин видно а) історичність, б) життя особистостей, в) есхатологію (спасіння Христом лю-дей в Церкві з природного у вічне Життя).
Особистість покликана у повноті проживати і усві-домлювати всі три аспекти повноти життя. Розширеним серцем сприймається (розширеною надсвідомі-стю).
Поясню на прикладі.
Поет Інокентій Анненський написав книгу-панора-му: розвиток всіх мистецтв Європи 19-го сторіччя.
Людина з вродженим благородним серцем Олександр Герцен, оросійщений німець, теж написав книгу-панораму не тільки мистецтв, а ще й життєвих взає-мин гуртів людей і людських характерів в Європі і Ро-сії 19-го століття.
І ось ви прочитаєте і вдивитесь — й побачите що?

Що земне буття накладає на все мистецьке-худож-нє-образотворче фарби і відбитки у всьому земному спектрі. Тобто, видно: в 19-му столітті люди жили — і пізніше так живуть — як «ніби не живуть», не так живуть, як Бог хотів, аби вони жили.
19-е століття зробило вибір у зміщенні життя в бік не «густого» (ідеального і вільного) Христового, а в бік тяжкого земного (з водою-менталом) і — болотного. Нечутливе болотне — до верховинного ідеального; і не дійде висотне до болота. Замащуються брудом і в видумках вже живуть щось епідемічне, як біду й злу-злу «моду», земне те живуть, та воно не  т е, що від Бога, на вершинах з Яким — Бах, Моцарт і Бетховен! І нема зараз творця, через якого Бог милосердно, як через мене, зняв би біль душі вашої. Онтологія не знята.

А от чудодійно! культурно і ідеально.
Вини нема вашої в тім попереднім больові. Я споглядаю, Бог з Божою Матірю вас виліковують... Таж з верховин?
Неважливо, в якім столітті, а коли все-таки  з в і д т и  приходить, із верховин споглядань, то це Бах і Моцарт. Бетховен ще боровся, свій суб’єктивний відпечаток на світ накладав...
Ліпше не боротися творцеві — хай Бог творить через тебе. І людей зцілює — і тебе охороняє.

Як в старців.
І високим духом з Богом — всіх і все переплавлювати в спогляданні.
Творчість сліпуча, бо відкрив те: всі ментальні стемнюючі окуляри (слайди з голови, т. зв. вторинні форми, що є наслідком психічного сприйняття), художнє слово знімає. З тріском від лівого вуха до правого. І питає: ти живий — чи не живий? Ти готовий?
Студентки це звільняння помітили і разом з Наталкою Половинкою мені розповіли...
Це дух з Духом Святим. Дух Святий приносить найвіддаленіші данності й речі, з уявою вони не- сумісні, а дух переображує в єдність все.
У музиці все ось так духом сильним Моцарт переплавляв. Він дарував такі багаті характери, що їх і до Моцарта, і після Моцарта не було.

І Гете тоді сказав: «Моцарт помер — все кінчилось.»
Бо він надіявся, що при Моцартові в нього, разом з Моцартом, здійсняться якісь речі в поезії. Оскільки плавлення разом з Моцартом пропало, то він і сказав: з Моцартом закінчилось все.
От такі важливі в Бога: хоч один композитор і по-ет.
Баха відкрили через 100 років після його смерті. Такі люди. На сто років було закопали, забули, нема. Потім це нещастя, глибоко нещасна романтика викривила його — і таким відкрила… Відкопала, викривила — подала його твір Моцарту. Моцарт раптом спохопився й закричав: «Що це таке?! Принесіть ще!!!» Моцарт побачив Баха, він не викривлював!

А ось це все в алкоголі дня, неспоглядальне, повзло лихом і приповзло аж до наших днів.
Велич — це отверезіння ума. Романтика — дрібненьке «я»: душею бажаю ось таке, і тільки отак, як я бажаю, нічого вищого, й не треба споглядання.Це ж — не треба про високе!
Й нема більш отверезіння ума, й нема чистоти розуму, Європа болотяним розумом надулась і насмерділа: Бог помер.

Оце і зараз таке ж робиться. Пливун. Не слухають найвищих споглядальників!
Вже від усвідомлення цього совісна людина мала би померти. Чому високих не слухають? Культ мертвих у вас.
Але й не знають про це...
А чого? Бо ви не з Богом. Ви ж не можете сказати, що ви так, як я, з Богом. Бо отримаєте!

Бо ви ще з гітлерами скачете. «Не оглядатись», — сказав Христос.  А «сталінів» бажаєте замість совісті, не бажаєте споглядальників — і ви не просите вилікуватись. Бог дає людині лиш те, що вона сама просить…
Тільки потрібно знати одне: а що ж в Бога просити?

(Далі буде)