прод-я, ч. 5, 6

5

Нагадаємо, що поети, взаємодіючи зі своїми худо-жніми творами, народжуючи і доводячи до доскона-лості, дарують світу як дітей здорових, — чи не здоро-вих.
Читачі одужують з досконалим художнім твором. Одужують.
Читачі стають сильнішими, їхня енергія покращу-ється. Шедеврами Бог лікує світ, через людей — всю природу. Дар повертається знов до Бога! — вдячністю слухачів і читачів (!), світлою радістю і любов’ю!!
Бог — лікар! ось як просто це. Наповненість Богом — і художні засоби вираження.
І щастя, коли є обидві данності.
Потім Бог через це все лікуватиме всіх!
Люди зцілюватимуться.

Поети внутрішньо очищені, як правило. Особливо білярайські поети. Редактори в них від Бога. Друзі теж. Вони все відчувають серцем. Коли за якусь людину потрібно помолитися — відчувають також серцем.
Мати Божа завжди контролювала, коли я поступово розвивався, та розвивався в оригінальності!
В оригінальності! Я про це говорив зі студентських років. Я говорив, що потрібна тільки оригінальність.
Ніщо старе, що знало місто, й не лише — Радянсь-кий Союз, не потрібно. Потрібна тільки оригіналь-ність! На собі показував.
Потрібно людину вчити не сумі знань, а
— вчити вчитися (!)
— вчити мислити оригінально (!)
— вчити вмінню знаходити оригінальний підхід (!)

Бо зараз, ви самі прекрасно знаєте, не такі й важ-ливі технології, тим більше — нічого не значать зброя і гроші (бо про що я говорю?). Зараз найцінні-шими є ідеї.
Найнедосяжніші вони, ті, що від Самого Бога!
Котрих нема, майже нема на цей момент. Тому всі можуть мимовільно брехати...

Церква ще не дотягнулася до ось цього. Вона не має ненаукового богослів’я на сьогоднішній день. Наукове богослів’я — обман. Немає живого богослів’я.
Церква робить те, що робить!
Але богослів’я йшло через кого?
Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Ніський. Хто це є?
Це наймудріші, найсильніші філософи і поети-філософи світу, вони всі світські знання освоїли — і поставили, ставши чернецями, на служіння Богу!
Тобто, вони спеціалісти в усьому найважливішому, переробили данності в дусі біблійному (Біблії) — й через них прийшло богослів’я Святої Тройці.
Те, що зараз відбувається в поезії, — увага — це самовиявлення Святої Тройці: це Духом Святим по-даль-ше розкриття промислу Святої Тройці в творінні.

Цього страхається вся Церква, звикши до застарі-лого, майже гнилого на цей момент стану — наукового богослів’я. Вона не приймає богослів’я справжнього, живого, слово з хреста.
І на справжньому богослів’ї зразу видно: чи ти живий архиєрей — чи ти «мертвий» архиєрей.
Хто полюбить це? Здогадуєтесь?
Церква зберігає все, що слід. І передає вірним.

Та завжди були і будуть прориви, в яких Бог дає — нове.
І не через зовнішню науку (що зовсім Церкві не властиве), а — через поезію-музику! Через те, що Богородична співачка Половинка Наталка співає й засновує, через християнських поетів і ті жанри, в яких є зворотній зв’язок від слухача, і тому— можна переві-рити! чи живе!
Бо якщо науковець думає десь в кабінеті про аб-страктне, відсторонене, або відносне, — зразу пе-ревірці те не піддається. Величезні відтинки часу проминають, — і колись на практиці перевірять його.
В розкритті Святої Тройці через поезію християн-ську видно: нема часу на ось таке: все змінюється через чотири роки! не через 100 років, як ще недавно!

Або ж буде нове богослів’я й Церкви об’єднаються,
і буде як вірні хочуть. Або...
Богослів’я ж — вирішальна точка, де всі мають прикласти щонайбільше зусиль! Бо все залежить від бого-слів’я.— Богослів’ям єднаються.
Для чого треба перестати бути селюками всім, се-лом в умовах міста, — в точному значенні слова.
30 чи 40 років потрібно прожити в столиці чи у Львові, щоб відбутися християнином-городянином.
Всі знають: можна хлопця вивести з села, але вивести село з хлопця — неможливо...

6

Благодать, відвідавши людину, подає все те, що по-трібно їй. Благодать, буває, відходить: вона хоче, аби пішла до церкви ця людина!
Все життя людини має стати життям в Христі, благодаттю — запалавши в церкві!
Душа людська знає, що не один я зараз говорю, більш — благодать. Мені ніби це не зовсім потрібно. Потрібно, щоб Христос у вас вкорінювався й розвивав вас. Щоб у вас була благодать, щоб ви ставали більш творчими, удачливими і щасливими.
Бо я до цих пір послушливо перебуваю у соціумі в невідомості, таке моє вибрання. Це так мене Бог схотів сховати, інакше я не писав би багато.

І це все заради вас.
Заради вас на тих місцях конкретних, куди Він по-кличе... Він нікого не насилував і не буде насилувати. Добровільно все і з любові.
Але ж потрібно загорітися в серці!
Слово «запалитися» зустрічається часто, де появля-ється новизна і художність.
Якщо благодать не зрушить у вас щось з місця, ні-чого не зміниться. Й не проясниться. Без запалення нічого не буває.
І взаєморозуміння потрібне, це ж — взаємобуття! Ми є в світі мислеформ, слід добре всіх розуміти, розу-мітися на необхідному, бо прийдеться перероб-лювати, не встигати або нести витрати зайві!

Не творитимеш як слід — Бог і люди відішлють на периферії займатись нижчим чимось. Не найвищим — про що наша мова, до чого й Бог тебе кликав.
Чи ще й зараз тебе прикликає…
Треба йти в нове, незважаючи, що світ в стані ось такому; бо насправді всі потребують оновлення. Це правда. І Бог якраз через тебе хоче робити це.
Він робить через конкретних людей завжди. Не через недозрілих, а через кількох людей робить зав-жди, в усіх століттях. Приносить нове.
За Христа не слід механічно агітувати, бо нове — живе, воно дихає, запалює, люди загоряються, і тоді це само собою є, що Вогонь Христовий поширюється.
Благодать приходить і відходить, приходить і від-ходить. Був такий період в мене також. Духовний отець говорив мені: «Потрібно за собою спостерігати, що саме благодать підтримує, що — ні. Треба вже відпускати щось земне, чого благодать не хоче. Очищуватись, одухотворювати себе». Треба, щоб духовне долало природне.
Так було в усі часи з усіма християнами, так є до цих пір, той самий процес. Людина народжується сирою-земною — а треба стати Божественною, із благодаттю. З постійною благодаттю!!

Благодать, коли вона є постійно, має пронизувати не тільки душу, але і тканини тіла, в останню чергу — кістки. Це відомо.
Така людина дуже береже благодать! Тому не бере участі в жодній грі. Те, що мучить людину, всякі помисли, всякі турботи, пристрасті — загнуздуються і зменшуються.
Благодать же — єдиний вчитель.
Навчає — чого люди не знають, не навчать.
Псалмоспівець Давид сказав про себе: я став муд-рішим за вчителів, бо мене вчив Бог, а не люди. Благодать навчає не тому, що на землі тільки. Так, вона підготовлює все в людині, аби людина не зійшла з ро-зуму. Благодать піднімає до найвищих знань — як вона відає. Вищий світ (надмисленний) — він же не в формах. Цільний духовний світ — і ієрархія згідно якості. Те все діє, інакше без благодаті я не зміг би на-писати 27 щоразу неповторних поетичних книг (37 книг поезії — на тепер, 2017 рік. — І.Ш.).

Можу зараз пояснити з допомогою цифр.
2 чи 3 поезії з душі, уявою працюючи, ще може людина народити — нібито в темі Христа і Церкви Христової. Але це й все.
Але якщо в неї нема Христа у внутрішнім серці в постійній благодаті, хоч би що не робила із своєю душею (недуховною!), вона нічого не в силі сама написати! Люди без благодаті називаються нерозумними серцем. Відчуваєте жах?..
Так і статистика показує.
У всіх поетичних піснях, що про Різдво, Великдень, Богородицю і святого Миколая, і ін. — народні слова і народні наспіви, з серця народу. Чисті. Правдиві!
Професійні поети та композитори — бідні, на 180 градусів до Христа не повернулись. Дві-три речі слабкі, чуттєві сублімації, Церква не прийняла, допустила кілька речей, і ніхто про них не знає, й головне, ніхто
в світі й не хоче таких знати!!
Й.С. Бах — то виняток.

Слабкість в тім, в чому людина некомпетентна. Переконливий приклад: поет Богдан-Ігор Антонич написав одну поезію про авіаційний політ, — але краще б він не писав. Бо хто зсередини знає політ і що то є бути пілотом, то є таке особливе вибрання, а якщо людина не в цім, ліпше б вона про це не писала. Бо буде неправда.
А в своєму покликанні Антонич — справжній поет, по-своєму великий.
Така ж справа щодо Церкви і Христа. Страшніша.
«Дорого — та мило! Дешево — та гнило».
Після навчань щодо вилізання з болота — Христос подарував мені постійну благодать!

Гебреї точно доказували — з цифрами в руках.
Спитай про те поета, і він скаже: натхнення в поета душевного буває один раз на тижні. Більше поет не витримує. Дуже важкі родові муки!
Писати з голови — то вичавки. Поет скаже: ліпше я писатиму з любові. Краще перейду на ерос і писатиму з любові хоча б до чогось, але живого. Хоч до ландша-фту, хоч до собачки, а хоча б до неба і квітів! Тільки з любові.
Та ж іще поет Сумароков сказав: «Прежде чем писать, девица, ты возьми-ка да влюбися.»

НЕ буває поезії без любові, молитви без любові — нема, нічого доброго не буває без любові! Справжня поезія — теж молитва. Ось Бог нею і бере в Свої руки людське серце, і що б не робила людина — вона нікуди й не подінеться з Божих рук. Бог зцілює душу в поезії, благодать дає душі те, що їй потрібно для зцілення. Через художні образи, музику.
Поезія художня — більше, ніж молитва. Священник Іван Рибарук це знає, бо знає його дружина-поетеса — оригінально-самобутня Оксана Зеленчук. Та не хочуть всі знати. І не в кожного священника дружина поетеса, культурна душа. В поетес має бути спосіб буття-і-життя більш строгий… Бо — буття з Богом. Богоподібність — в способі буття!.. Треба  б у т и . І чистим служити Богу все життя.
Поведінка тоді — як благодать хоче. Ось це прик-лад, як те є несказанно: жити в слові й служити словесником Богові.

Знову з цифрами: я раніше писав одну велику поему за один рік. Все — за рахунок величезної концентрації волі і думки. Може, на землі такої й не буває. Можна подумати, що це мало — одна поема за рік.
Дванадцять поем ввійшли до першої книги. А ця спра-ва відома великим Фахам: Іван Михайлович Дзюба досліджував першу книгу і сказав своє слово. Ліна Костенко прочитала її в свій час і сказала мені своє слово. Слово особливої ваги, мабуть — одному лиш автору, тому — незручно було б переповідати з пам’яті. Віталій Коротич читав перші поеми ще в рукописі, надрукувати хотів, допомагав сердечно. Також читав Іван Драч, пам’ятаю зустріч з ним і Іваном Миколайчуком в Ірпені, їхня підтримка, по суті, важлива дуже. В молодості — це надзвичайно важливо!

Просто. Щоб бути на згаданому вже рівні — святим Іоаном Золотоустим стань.
В Богові, тобто, весь час всією любов’ю і концент-рацією!

Мова академічна непридатна для описання поезії, та ще й такої живої. Інакше — напишеш проекцію океану живого.
Наприклад, якщо хтось напише про Богоматір і Її безкінечний океан, то лиш свій портрет зобразить на Її фоні.
Напише хто про Пушкіна, бо сучасники казали, що не знаходять в нім цільної особистості, хоч він справжній класик для Росії, то, як мовила Ольга Седакова, такий на фоні Пушкіна зобразить лиш свій портрет. По суті — показує, хто він такий.

Без помочі Богородиці не задихав би велетенський Океан Її. Не хочеться прозово говорити… бо який світ у порівнянні з Богинею за благодаттю?!!

В духовній практиці, коли художні образи йдуть із внутрішнього серця, не з уяви, натхнення буває пос-тійно щодня! Як Бог знає й хоче: може й через день, бо то як Ісусова молитва: благодать вирішує — коли і як бути, а коли буде відпочинок. Бог все дає.
Бували, наприклад, випадки, коли я одного разу приїхав з гірського Криму очищений, благодаттю був зупинений на горі біля Києва на один день — і — я вперше написав сім поезій за один день! Думав — що трісну! Поезії високого рівня. Чотири із семи поезій ввійшли до книги «Богословіє».
Якби хто сказав мені раніше, що буде таке, я сказав би: перша поезія найсильніша буває, з найчистішого духу, друга поезія — слабша, третя поезія — чи то не вода? і можна викидати.

(Далі буде)