З природно его-фортец до Джерела Христа

З природної его-фортеці — до Джерела
Христа: поворот на 180 градусів
Бесіда з проекту «Мистецький університет»
в Центрі «Слово і голос» (Львів) 11.09.2014.
Надрукована з відеозапису: Мистецький універси-тет, 24.09.2014 (доповнена).
Збережений стиль усної живої мови.

1

Мені Ісус Христос відкрив особисто, а через апосто-ла Павла підтвердив, що незмінною основою життя і творчості всіх людей, що входять в Церкву Христову, буде принцип симфонізму. Тобто? Кожна людина згі-дно Божої музики буде знаходитися на тому місці, де вона має бути; буде такою, якою вона має бути при виконанні свого звучання (завдання), виконувати буде тільки те завдання, яке вона повинна виконувати.
Зразу ж у всіх вас підніметься це запитання: то хто ж і де буде те робити? чи не робити?
Про цей принцип я мовив ще до основних подій Майдану, після того, коли була спроба розігнати Майдан — і загули дзвони Михайлівського собору...
Зі мною, коли ми розмовляли в одній із церков Ки-єва, де були батьки учасників (теж учасники, бо прибігли на поміч!), священники і архиєрей, всі були згодні: ніхто не буде виконувати не свою роботу, ніхто не буде знаходитися не на своєму місці.
Коли настає така структура часу, структура необхідності змін і взаємодій задля цього, та й це є неминучим згідно Божої музики і Божого плану, Бог веде людину досить точно, кожну людину.
Це знають ті, хто знає це з Божої благодаті. Це го-ворить і Церква. Але Церква говорить те ніби з ідеального, і не стільки як це є в практичній творчості, а так, як їй відомо із досвіду двох тисячоліть.
З цим зразу всі згодилися, оскільки там були люди серйозні і практики: і бізнесмени, і люди, що брали участь в протистоянні на Майдані, коли була спроба розігнати Майдан, архиєрей і священники. Тоді був час дуже вимогливий, і все неясним було... Зараз всім відомо, а тоді неясним було все, і що то далі з цього вийде...
І так воно буде залишатись до кінця світу. Той, кого Бог веде, хто приймає Тіло Христа, буде знаходитися на тому місці, на яке він покликаний. Буде виконувати заповіді Христа в конкретних умовах, конкретно по-ставлений Богом — виконувати конкретні завдання і не більше. І ніколи не втікаючи — ні внутрішньо, і ні зовнішньо.
Те, що названо принципом «бути тут і зараз» — це відомо вже дуже давно... Цей принцип є основою і розмови, бо якщо це відбувається «тут і зараз», — відбувається з людиною на всіх рівнях зразу ж, і вона нікуди себе не інтернує. Нікуди себе не відводить, —
в жодну відстороненість або абстрактність. Коли вона звучить на всіх рівнях.
Це перекликається зі знанням о. Павла Флоренського: він стверджував, що сама при-рода думки така, що коли вона правдива і чиста, витікає безпосередньо зараз в атмосферу, де вона відбувається, то в ній є цінність і достовірність. Якщо це дійсно з чистого розуму думка, з ведення Духом Святим.
Цього слід прагнути. Ми поступово зараз наближуємось до того знання, що нам краще, як кажуть чернеці, прагнути до чистого розуму. Розуму, котрий знаходиться в серці людини. Не в голові.
Бо в останні століття, в зв’язку з розвитком зовнішніх наук, розум людей виявився в голові, серцем живуть більш сільські люди. Народ більше живе серцем і мовить: треба думати серцем, треба жити серцем. Тобто, це значить: треба жити істинним центром в серці. Тоді можливий справді стиль, мистецтво художнє, справжнє.
Інше так чи інакше виходить за межі того, чим твердо володіє людина, звучить на рівні душі і зв’язаних з нею відповідних світів. Людина тоді не має стилю, бо він тільки з істинного Я, яке у внутрішнім серці. Тобто не з серця творить — й не достукається до сердець...
Вона зв’язана з т. зв. манерою, навіть манерністю. Вона і відображує те і так: вона існує — не знаючи, в чому вона існує, де все контролюють біси.
Тому зараз важливе стремління до чистоти в усьому, особливо чистоти розуму в серці. Воно є очевидним — від Унівської Лаври і далі, — що й ніби не потрібно нікого агітувати, це треба лиш робити і робити. Бо тоді Бог Своєю благодаттю, котра пронизує весь світ видимий і невидимий, має доступ до людини, до її істинного центру — істинного Я у внутрішнім серці. Людина тоді звучить.
Звучить — чи на папері, чи на полотні, чи в музиці, чи в тім піаністі, котрий відтворює справжній дух твору композитора. При цьому творці мають знаходитися там, де їх Бог тримає: на прямому зв’язку з Богом в серці. Ось і відбувається істинно точне виконання.
При цім відбувається тверезіння розуму, котре дійсно може настати в людині, бо вона стає вільною від помислів: низьких, середніх, навіть духовних. І вона входить в єдність, те, що називається єднання з Богом. Те, що звільняє людину від всіх земних п’янінь.

2

Так склалося, що в мене вродженим даром була велика сила духу, я з дитячих 10 років знав про велику роботу попереду. Що вона буде згідно всіх знань світу. Це я знав, коли почав себе усвідомлювати і працювати. Що робота ця буде досить потаємною. Так буває, коли людина працює зовнішньо, але внутрішньо зв’язана з Богом, вона не шукає зовнішніх віддач, Бог подає їй внутрішні перлини, а пізніше — шедеври.
На це треба було рішатися з самого початку. Поки людину не встигають розвіяти, рознести її із зібраного стану, тобто десь після п’яти років і в школі. Хоча це (рознесення з цільності) неминучим є, так повинно бути через навчання. Проте, коли людина не втрачає цю велику концентрацію в собі, свідомо тримає, Бог її підтримує.
Мені, на відміну від багатьох, мабуть від усіх поетів, Бог давав бути в майбутньому. І писати — з майбутнього, пророчо.
Найчастіше письменник вибирає найбільш спокійний шлях — це писати про минуле, котре вже відбулося, і тому воно не ризиковане. Але, якщо правильно його подати, то і воно приносить плоди в смиренні.
А в майбутньому бути, тим більше в майбутньому творити — це найризикованіше, і людині це можливо, якщо Бог її дійсно тримає, тоді там можна бути і потрібно.
Я скажу, що це найтрудніша річ, коли поет очищений, й розумом в серці, і прагне чистоти, й зовсім ніяк не заангажований зовнішнім — партійним чи режимовим, чи якимись іншими речами, навпаки, цілком вільний, він має можливості приносити разом з Богом бачення того, що буде. Причому — художньо. І це не є навіть метою, це є всього-навсього засобом. Пророцтво не є ціллю.
Але він неминуче приносить бачення, бо він розвивається в цьому промені — поезії, — котрий Бог подає.
Він неминуче приносить бачення майбутнього — художньо.
І тому всі мої книги, від першої «Деміург» (12 поем і трактати) і аж до 26-ї книги «Огненний ковчег», що вийшла недавно, — пророчі книги, художні, з майбут-нього. Тобто, написані духовно-художнім чином.
Не просто духовним чином, хоч інколи священники так пишуть, то не є художніми творами, а художні люди неохоче, як правило, їх сприймають. Хоча духовні поезії теж можна допускати — як вид поетичний.
Але духовно-художнє є в глибині всього, що Бог подає з світів, які глибше від уяви.
Коли поет з часом відмовляється від нижчих ступенів, — як ракета, нижчі ступені якої відгоряють і відпадають, — і не працює, як працюють ще земні поети, то він в тому безповітряному просторі нічого не може без Бога.
Він може тільки пробувати зануритися в глибину серця, — і Бог, тільки в Йому відому міру, поступово подає художні образи.
Вони можуть бути різноманітними: інколи аж архаїчні, інколи — архетипні, але дуже глибокі й несподівані для поета. Треба вийти за межі будь-яких своїх знань, ніби зійти, як кажуть, з розуму, і записати  т е, невідоме, тож практично поет не знає — щО він пише...
Бо якщо насправді невідоме — то він не може знати його, не знає, що пише. І це є ризик на грані можливостей... Душа має бути дуже сильна, дух має бути дуже сильним і повністю з’єднаним з Богом! Бо інакше просто неминучі ті чи інші викривлення і захворювання душі.
Це спільне бачення з Богом. Якщо ви здогадуєтеся, воно ніколи не буває суб’єктивним (від самого поета) і ніколи не буває нав’язаним Богом.
Як казав апостол Павло, «тепер я знаю почасти, тоді пізнаю так, як і я пізнаний» (1 Кор., 13-12).
В міру того, як відкриває Бог поету, з того, як він пізнаний від Бога, поет стає адекватним своїй справжній суті, тобто переходить від того, яким зараз він є, до того, що з вищого духовного є, — в світі, до якого ми зараз наближаємось.
І звідти, будучи пізнаним від Бога, має поет свій погляд в Бозі. Все подається Богом.
Бог, значить, бачить більше. Але стосовно цього поета, в міру розвитку його, спільно народжують бачення, і вони — увага! — вибирають майбутнє...
Те, що відбувається до цих пір — це вибране майбуття.
Свідомо я з Богом, можливо, ще хтось так з Богом творить...
Тобто, це є жереб майбутнього!
Це — приміряння майбутнього.
Яке воно має бути.
Через художні образи!

(Далі буде, ч.3--12)