Коли від побуту я втік,
Вдивлявся в синь безперестану.
Я бачив море і китів…
Хвости китів
Та їх фонтани.
Душа рвалася попливти
Назустріч простору п’янкому,
Дивитись вічно на хвости,
Китів хвости…
Та час додому.
На довгу згадку я привіз
На чорному шнурі підвіску
Сріблястий металевий хвіст.
Китовий хвіст…
Несправжній, звісно.
А що поробиш – у житті
Ми часто тішимось несправжнім…
Я полюбив отих китів,
Хвости китів,
Уже назавжди.
Навряд чи знову запливу в ті води,
Навряд чи знову побуваю там,
Але носитиму як знак свободи
Сріблястий металевий хвіст кита.
Підвіска – спогад, річ проста…
Та буде цінністю навічно
Той знак хвоста,
Хвоста кита,
Ота дрібничка.
Хвости китiв
© Copyright: Анна Ходко, 2017
Свидетельство о публикации №117122901199
Свидетельство о публикации №117122901199
Рецензии
Цікавий вірш. Оригінальна образність. Ще не зустрічав я такого світобачення у віршах.
Артур Грей Эсквайр 29.12.2017 05:01 • Заявить о нарушении
Артур Грей Эсквайр 29.12.2017 05:01 • Заявить о нарушении
Щиро дякую вам! Я рада, що ці рядки знайшли такий відгук у читача!
Анна Ходко 30.12.2017 19:17 Заявить о нарушении
Анна Ходко 30.12.2017 19:17 Заявить о нарушении
