Депресiя матiр печалi
Й донька переплутаних мрій.
А зорі про зиму звіщали,
Зламавши кордон від завій.
Не стулиш до купи розбите.
Не склеїш його до пуття.
В снігах не всміхається жито
Й до літа нема вороття.
Зітхає зажурено сонце –
Немає у хмарах вікна…
Любов, небезпечна, як стронцій,
Вже випила душу до дна.
Свидетельство о публикации №117122810426