Судома
Спадала спека… Обрій марив,
чуткіше став дзвін цвіркунів…
На обрії збирались хмари,
і день повільно сутенів.
От перші зорі засвітились,
повільно падала пітьма…
І думи тихо зароїлись,
бо серцю ж спокою нема.
Тече ріка життя поволі
та наближає майбуття.
А серце тихо прагне волі,
молить щасливого буття.
Ніч плинуть думкам не боронить,
і ті летять, мов голубки.
А темрява весь край хоронить
у темну ковдру залюбки.
Навкруг поснуло… Тихо-тихо…
І таке скоїлось мені –
чи то на радість, чи на лихо –
якось розвиднілось в імлі.
Не йму: чи сплю, чи тихо плачу
(бери його нечистий лях!),
проте перед собою бачу
торований чумацький шлях.
І ним я тихо їду, наче…
чи йду… – не розберу ніяк!
Коли ж це попереду бачу,
назустріч сунеться козак.
А далі й ще якісь примари
повільно шляхом тим ідуть;
і легка курява, як хмари,
і, ген-ген, десь воли ревуть…
І солодко на серці стало
посеред шляху, край села.
Й подумалось: як треба мало,
щоб доля щастям розквіла.
Щоб розквіла, ще й плід принесла, –
бо без плода – злидарство зле!
… Та бач, куди мене занесло,
наче дитя яке мале.
То ж стрілись, далі привітались:
– Слава Ісусу! – мовив я.
– Навіки слава! – обізвались,
та й в гай зайшли попід гілля.
Зійшлось-таки чимало браття:
воно, бач, літо – гарно все!
… Збира вже дехто хмиз в багаття,**
хтось воду в казані несе.
Все любо, мило, благочинно,
привільно – наче у раю…
Десь тихо линула «Причинна»,***
десь – соловейко у гаю.
Тим часом все угамувалось…
Казан над жаром булькотів…
Всі люде гарно влаштувались,
привільно – де хто як хотів.
На небі місяць тихо сяяв,
наче довічно там закляк.
Старий чумак хлібину краяв
й сував до купи, абияк.
Що то за час – не пам‘ятаю,
який то вік – не розберу.
Наче зник час… – Оце так маю!
І я цю дивину беру,
беру, й до серця пригортаю,
як довгождане немовля…
Старий чумак тим часом звівся
й до гурту тихо промовля:
– Молітеся, мужі, до Бога,
благословенного Отця,
щоб привела Його дорога
нас до славетного кінця…
_____________________________
ПРИМЕЧАНИЯ:
*судома, – судороги; перен. горе, беда;
**хмиз в багаття, – хворост к костру;
***«Причинна» («Помешанная»): «Реве та стогне Дніпр широкий…»; – Т.Г.Шевченко. Его же и иллюстрация – Воздвиженский монастырь в Полтаве. Август 1845 г.
Свидетельство о публикации №117122810173
Марианна Козявун 30.10.2018 21:08 Заявить о нарушении