стор я спас ння одного

      Історія спасіння одного

Сідай.
Впіймай
цю – основну тональність...
Забудь, що ти архимандрит.

Тримай, це буде далі;
ми в таборі...
І на очах –
сотні, як ти, ломались...
Плети з нами
цю сіть;
мрежа – мережа для сновид...
Не подавай виду.
Що щось. Йдуть бити.


...Молись, й знову плети;
в гурті добре молитись.
Ніхто тепер не паламіт.
Нема більш мозку покотитись.
Легше з надійними молитись...
Це випили, ідуть диміть:
тебе знов бити.


...Плети. До ночі. Ти хоча б –
не ректор.
І не декани. Ті чухрались.
Шкіри...
А де тепер? Зовсім далеко.
Й від внутрішніх, і зовнішніх,
і цих, карних бандитів...


...Да...
Ти молись,
бо знов йдуть бити.


...Молись. Собі не дорікаєш?
Страшко, ти знов не каєшся...
...Ну все. Ті нарікали!

 
Не могли тут поглупіти...
Не допускали:
чим Бог хоче
впокорити...
Плети. Мовчи. Йдуть бити.


...А міг би й посміхнутись.
З нами плети, – от, вдих – і видих.
Молись.
Скорись.
Йдуть милії сновиди...


...Скори себе! Тут все одно: що –
охоронці,
що – бандити...


...Подякуй Господу.
...Люби... Ми в колотнечі.
Ніфонт, що на Горі, гної тягнув,
(а – патріарх) п’ять літ, приховуючи,
спину гнув –
аж старшому з отців явивсь
Іван Предтеча!


...Змирись, прийми Боже, –
все через гордість колотнеча...
...От. Тепер легше.
Чого ти дивишся?
Хворі геть всі.
Ще всі – кулешні...
...Трудись й молись.

Всі – генерали...
Тут в нас і їжу забирали,
та ми мовчали і плели...

 
...В простих – й трагедії прості,
не так «воняють»...


Та стрепенися ти! Дак нас, простих,
тепер від кручених усіх
й охороняють:
один такий – давивсь...
ми помолились...
Врятував Бог. Він осів.


...Заверт кишок – біжать...
І намолили гуртом сніг...
Сніжку дали – поїв; добре зробилось.


Добром, мабуть, молили.
...Ти усміхнись. Це Син наладив діло...
І от нас вбивці й поважають.


Бог!! –
хто, греко-католику, тебе
й всіх знає...


Рим, Київ, Москва... то кам’яний кишківник...
Проспекти – зварюють... допереварює – молочних...
Павла не можуть і не хочуть, собі рівні.
Спастись – не можуть,
А змиритися – не хочуть...


«Благо, яко смирил мене», – горді співають...

20.12.2008, Київ