Зустрчзлсником
– Ви не тутешній… Лісове є.
З поля не ходять. Окаті…
Знаєте ж: у вікно – й небо…
Із хати –
дивишся… душа соловейком!
Сніг, вікно й небо… вразливість:
все розумієш… сто переливів…
Сто раз – в вікно небо
сніг і небо…
світло інакше – щасливе…
Тільки не вмієш подати…
Співати що чує душа:
все знає, а –
Нічого не може сказати…
І… що ж додавати?
...Слід, ось, слід…
– Слід прочитати б?
– Мужик, 72 кг, бач –
розхлябане… Лайдакуватість.
Воно тут все одне. А не з цеї…
Не з нашої... фактури –
не приштрикнеш зобіч аніжодну фігуру…
Та і що куди йде –
наперед теж відомо…
«Так, цар він…
На місці своїм… скрізь.
Скрізь в себе вдома».
– А як ви?.. отам же Київ?
– Да. Бачиш, знов я,
гарно, гарно: вікно і сніг…
Через сніг й небо те…
Проси Бога добро подавати…
Але й нема… з міста все вже бездарно…
Але й гарно ж!..
Бо що ліс? Божа хата…
...А, це наші, звикли вчасток
у слід оббігати…
Бачиш: певні…
Що ліс – не хата?…
«А всі навчаються, та не в царя,
а в Аквіната…
Не заспіва царицю –
сцени діва...
то – от, шукай їй обладунку…
Ба, не стають царем –
через дарунки!
Як бовтуни нечулі в склі, – педанти…
Один цар і промовив,
і закрив рабство: це Данте.
Старці казали: не збулось там Аквінату...
ані Фомі Кемпійському... старань багато!..
Підперезати Церкву – треба…
Не помолившись чисто, як лиш цар…
Через просвіт – світла і снігу
В небо…»
– Ми ж то читаємо… А всі
розвчилися читати... не в радість слід?
Ліс, радий слід…
Чи більш не прийде їм почати…
Бо всі і все пішло –
в чортів завдаток…
І як воно душу в себе вертати?
– Це в Києві? у місті?
– Вважай скрізь.
...А оце наших:
слід як слід; печатка.
«Оце вторинності Фоми Кемпійського й... яких багато...
Фома-невіруючий – мацав...
навчить і бідних, і багатих…
Ментал – роздувcь… загравсь…
І світ здурів…»
– Це ти мовчиш про Бога? Вважай –
Бог й зустрів.
Бо що в одне говоре? –
де ти, я... Ех...
Просто – ціле життя...
«Вічне життя… Точно,
ціле Життя…»
Свидетельство о публикации №117122704595