Вітрянисте розмаїття карооких ліній.
Їх адреса - це цнотливе тіло.
Ніхто бачити ніколи не повинен.
Як я ніжно їм малюю заходи міського сонця. З'їла
похотливі чоловічі всі бажання,
пристрасть вивчити науку теплого кохання.
Вирахувать усі формули можливі.
Рвати чужі квіти, прибирать з лиця волосся так дбайливо.
Подих чую тепло-мокрий біля вуха.
та мороз одразу оселяється в мені.
очі закотила під чоло розкута
нічно-східна бажана всіма сором'язлива пісня. Ні
ви не благайте оприлюднить те чого не хоче.
"яке чудове світло ліхтарів" - вам пробурмоче.
Ця незбагненна, дивовижно чиста,
нехай всміхається мені на день разів зо триста.
На більше не посмію замахнутись.
більше й не треба скромному поету.
Хоча, ще декілька разів би доторкнутись.
і запросить би жити до свого пустого темного намету.
На день, на два, на три...
А хочеш - на завжди.
***
© Copyright: Ваня Брикулець, 2017
Свидетельство о публикации №117122501223
Свидетельство о публикации №117122501223
Рецензии